Стилю як категорії не лише естетико-мистецтвознавчих теорій, а й культурології належить особлива роль. Складність осмислення стилю полягає в його структурному універсалізмі й багаторівневості. Широке застосування поняття стилювиводить його за межі лише естетико-мистецтвознавчого змісту. У сучасній літературідедалі частіше стиль як естетико-мистецтвознавча категорія застосовується при розгляді лише історично минулих періодів мистецтва. Висловлюється теза, що художнє життя сучасного суспільства фактично позбавлене ознак стилю. Слово «стиль» (лат. stilos) означає «паличка для письма». Значення терміна «стиль» дедалірозширювалося, оскільки в ньому було закладено смисл нормування, дотримання певних правил. Це поняття, здебільшого, означало певнудовершеність і самобутність явища культури. Осмислення поняття
стилю бере свій початок з античної традиції і пов'язане з поетикою тариторикою. Саме у зв'язку з риторикою склалось уявлення про відмінності так званих високого, середнього і спрощеного стилів, якимикористується ораторОтже, стиль постає як даність, сформована в певну органічну цілісність.
В конкретнуепоху «панує» певний стиль, він визначає усі індивідуальні форми —визначає не в усьому, не цілком і повністю, але однак спрямовує їхна відповідний шлях. В усьому іншому явища одного й того самоговеликого стилю різняться між собою, оскільки існують, крім того, ще
партикулярний стиль, народний, місцевий, стиль доби і навіть найвищою мірою індивідуальний стиль нового майстра»3. Поняття великий стиль, що увійшло в літературу з часів И. Вінкельмана і Гегеля, означає поділ усієї історії мистецтва на великі періоди й віхи, що ознаменували радикальні зміни та відкриття у напрямах і духовно-стильових самовираженнях епохи. Впродовж усієї
історії утверджували себе нові художньо-естетичні принципи мистецтва, що знаходили своє стильове втілення. Жодною мірою не можна назвати стиль лише зовнішньоконструктивною оболонкою. Він народжується з духу епохи з усіма їїскладовими — синтетизмом зовнішніх і внутрішніх чинників. Своєрідне «зрощення» культурологічного, філософсько-естетичного
і мистецтвознавчого підходів та методів аналізу стилю зумовлене його багатоструктурною і змістовною природою, він може бутизвернений як до духовно-естетичного досвіду соборності, її художньо-образного мислення, так і до неповторності особистісного творчоговияву.
Слід зазначити, що є не лише стиль, виражений у формі манери, індивідуального світосприймання, без чого не можна досягти високого художнього регістру в мистецтві, а й стиль реалізації свого покликання, що може перетворитися в надособистісну волю. Якщо ми вбачаємо у стилі естетико-мистецтвознавчу категорію, посилаючись на те, що вона може бути розглянута як метакатегорія,
що може об'єднати різні рівні і структури проникнення в естетичнуспецифіку і сутність мистецтва, то передусім це стосується стилеутворення, де абсолют краси стилю адекватний художній довершеностітвору. Так було в усі історичні періоди, починаючи із запровадженняхудожніх реформ у пошуках розкутості закам'янілого канону за часів Нефертіті (XIV ст. до н. е.) і явлення світові витонченості стилю. Проте звернімося до ближчих часів. Про стиль написано чимало теоретичних праць, у яких головноює думка про те, що його не можна ні вигадати, ні відтворити, так самояк не можна вибрати як готову модель чи систему форм, придатну дляперенесення в будь-які обставини. Так само наголошується на зміністилів, переході їх один в одний або навіть співіснуванні. Генезис стилю — надзвичайно складне питання. Традиційноприйнятопоєднувати стилі та історичні напрями у мистецтві, що зумовлює певний термінологічний синтетизм.
Не можна погодитися з твердженнями, що сучасна епоха втратиластильову визначеність, оскільки час «великих стилів» — у далекомуминулому. Динамічність полістилів вказує на зміну способів стильового самовиявлення часу в мистецтві і художньому слові. Ускладнилась структура стилю як найчутливішого духовного інструментакультури, де стилі минулих епох зі своїми культурними цінностямивходять у сучасну епоху. У широкому розумінні, як і раніше, неможлива творчість митця без власних стильових рис, як і стилю без етнонаціонального духу. Новітній час увібрав багатоликість художньо-стильових
