У мистецтві відображаються такі вселюдські цінності естетичного споглядання в його частковостях і всеєдиному цілому, як космос, абсолют і довершеність прекрасного, свободи. Зображення в мистецтві - це також історичне літописання у вчинках, подіях і характерах. Тут приховане від зовнішнього прочитання усе те, що можна було б назвати перетвореннями і символізацією пам'яті культури. Спроби відтворити стерильно чисті факти без їх психологічного, етнічного, культурно-історичного контексту залишаються недовговічними.Водночас з відображенням, а отже, й пізнанням життєвих реальностей навіть у тому, що хвилює суспільство саме в даний історичний період, які ідеали воно сповідує, відбувається і самопізнання мистецтвом своїх можливостей, відкриття себе. Вся історія мистецтва - це історія його самовідкриттів, боротьби і утвердження в ньому нового, або ж повернення уже в іншому прочитанні до того, що стало класичним зразком.
Досвід мистецтва, який маємо на сьогодні, потребує уточнення уявлень про найголовніші його відображувальні принципи. Звичайно, остаточні висновки з цього приводу будуть зроблені в майбутньому. А що ж до існуючих концепцій в поглядах на мистецтво у його відношенні з проблемою відображувальності, то тут не може бути однозначної відповіді. В усякому разі навряд чи можна прийняти все беззастережно. Естетичні теорії в їхній філософській основі світоглядні, концептуальні. І все ж не можна обійти увагою погляду на цю проблему сучасного авторитетного дослідника в сфері герменевтики Г.-Г. Гадамера, одна із тез якого стверджує: «В кінцевому підсумку зовсім не має значення, працює художник або скульптор в предметній чи непредметній манері». В більш розгорнутому аспекті сутність його концепції торкається розуміння предмета відображення, мімезису. Важливо одне, вважає автор, чи зустрічає нас в них упорядковуюча духовна енергія, або ж вони просто нагадують нам про той чи інший зміст нашої культури, а то навіть про того чи іншого художника минулого. У цьому полягає справжня вимога до художньої вартості твору. «І якщо те, що зображено в творові, - читаємо в його праці з естетики, - чи те, в якості чого воно виступає, піднімається до нової оформленої визначеності, до нового крихітного космосу, до нової цільності схопленого, об'єднаного і упорядкованого в ньому буття, то це - мистецтво, незалежно від того, говорять в ньому зміст нашої культури, знайомі образи нашого оточення, чи в ньому не представлено нічого, крім нової німоти і разом з тим прадавньої близькості чистих піфагорійських начертальних і кольорових гармоній».
Антиентропійна, упорядковуюча і гармонізуюча сила мистецтва в історичному часі і космічному просторі не виключає звернення до категорії мімезису в її традиційному, водночас надзвичайно широкому сучасному прочитанні як синоніму перетворювально-гармонізуючої сутності відображення в мистецтві. «Так що при необхідності,-- вважає Г.-Г. Гадамер, - сформулювати універсальну естетичну категорію, яка б включала в себе розгорнуті вище категорії вираження, наслідування і знаку, я міг би опертися на стародавніше поняття мімезису, яке передбачає представлення лише порядку, і нічого іншого. Засвідчення порядку - ось, очевидно, те, що одвічно і завжди значиме; і кожний справжній твір мистецтва навіть в нашому світі, який все більше міняється в напрямі уніформності і серійності, свідчить про духовну упорядковуючу силу, яка становить дійсне начало нашого життя».
Відображаючи, наслідуючи і виражаючи своєю образною системою суще в ноосфері, мистецтво упорядковує духовну енергію людства, знаходячи паралелі із законами творення й гармонії в самій же природі. Якими б не були винайдені у мистецтві способи наслідування, вдавання, гри, утопій та ілюзій споглядання заради їх власної цінності - в кінцевому підсумку присутня олюдненість космосу, якою є рух, культура і життя