Естетика - одна з наук про становлення чуттєвої культури людини, про її почуття. Як і будь-яка інша наука, естетика має певні напрямки своєї діяльності та різноманітні форми. Серед таких напрямків діяльності найбільше виділяється мистецтво, бо саме тут естетичний компонент є домінуючим, предмет діяльності не має іншого застосування окрім естетичної насолоди.
Мистецтво - одна з форм суспільної свідомості, вид людської діяльності, яка являє відображення дійсності в художніх образах, один з найважливіших способів освоєння естетичного світу, а також одна з універсальних форм відображення, оцінки чи пізнання явища, а не його власне буття.
Естетика і мистецтвознавство - сукупність наук, які досліджують сутність мистецтва на соціально-естетичному рівні. В літературі з естетики за предмет мистецтва береться переважно людина, ширше - людина в її відношенні зі світом. На мою думку це так, оскільки й саме мистецтво в його всебічному значенні є витвором людського таланту й розуму. І якщо продовжувати цю думку далі, то можна прийти висновку, що людство багато відповідей естетичного і морального змісту одержує саме з мистецтва. Адже через мистецтво значною мірою пізнається духовність, психологізм, та талант генія.
Матеріалістичний погляд на природу естетичної діяльності дає можливість визначити основні факти, які характеризують мистецтво, як основний вид естетичної діяльності. В найзагальніших рисах їх можна сформулювати таким чином.
По-перше, мистецтво виникло на основі розвинутих в межах безпосередньої практичної діяльності естетичних потреб та естетичних здібностей людини. Розвинуті естетичні здібності і потреби сприяли формуванню суспільної необхідності культивування естетичних переживань та перенесення в них центру ваги з практичної і магічної функцій у сферу формування з їхньою допомогою суспільних зв'язків та суспільних уявлень. При цьому зв'язок мистецтва з матеріальним виробництвом ніколи не зникав повністю, оскільки протиставлення користі і незаінтересованого задоволення, що дається естетичними об'єктами, було предметом дискусії протягом усієї історії мистецтва.
По-друге, в історії поділу праці поява мистецтва стала останньою фазою справжнього поділу праці на фізичну і розумову. Усі попередні сторичні форми поділу праці - це, власне, поділ у сфері матеріального виробництва. Відокремлення духовного виробництва від матеріального вивільнило його від прямої залежності та злитості з практикою, дало йому змогу розвиватися більш інтенсивно і усвідомлено, формувало професійну діяльність у сфері мистецтва, науки, філософії.
По-третє, історичним фактом було те, що мистецтво виникало тільки в суспільстві, поділеному на класи. Класи, що панують у матеріальному виробництві, контролюють виробництво духовне: ідеї та естетичні потреби панівного класу стають пануючими ідеями і потребами.
.По-четверте, мистецтво розвивається лише у тісному зв'язку з соціально-економічним та духовним життям суспільства. Цей зв'язок не є прямою залежністю одного від другого, а складним діалектичним взаємозв'язком, що вимагає щоразу конкретно-історичного аналізу. По-п'яте, функції мистецтва в залежності від його конкретно-історичної форми здатні змінюватися; важливість мистецтва оцінюється в кожну епоху по-різному: головною вважається то виховна, то гедоністична, то дидактична або інша функції.
Отож, як ми бачимо, мистецтво - це найголовніший вид естетичної діяльності, одна з універсальних форм відображення, оцінки чи пізнання явища, бо саме тут естетичний компонент є домінуючим, предмет діяльності не має іншого застосування окрім естетичної насолоди.
