Спосіб буття людини, який є її родовою ознакою, полягає насамперед у предметно-практичній діяльності, що опосередковує як біологічну її природу, створюючи специфічну родову людську анатомію, так і найвищі форми психічного та інтелектуального її життя. інакше кажучи, сама людина як жива істота, світ матеріальної культури, в якому вона живе, а також внутрішній світ людини — її почуття, розум, здатність до перетворення навколишньою світу — зароджуються, розвиваються і змінюються в суспільно-історичній практиці. Отже, суспільно-історична практика є першопричиною виникнення й розвитку здатності людини до перетворення світу за законами краси, а відтак і до формування у неї власних естетичних почуттів, смаків та ідеалів. Та якщо ми спробуємо визначити, де, як і в чому виявляється естетична діяльність людини, то побачимо, що в людському бутті немає жодної галузі, сфери, яка була б позбавлена такої діяльності. інша річ, що естетична діяльність може реалізуватись як самоцінна, самодостатня, а може бути лише моментом, нехай і сутнісним, інших форм діяльності. Праця — це, насамперед, процес, що відбувається між людиною і природою, в ході якого людина формує природу відповідно до своїх потреб. Такий процес опосередкований метою, якої прагне людина. Форма створених нею предметів і процесів має суспільний зміст і суспільну цінність, бо в ній закріплено наочний досвід людини, її потреби, уподобання, а також спосіб її життя як суспільної істоти, тобто родову ознаку людства. Та оскільки творення опосередковане пізнанням природи і її законів, то цілком логічно, що форма є також законом буття речі, предмета культури як єдності природного матеріалу і суспільного змісту. Таким чином, оформлена людиною частина природи — культура — має особливий зміст, особливу цінність для людини, вона є законом її суспільного життя.Між сутністю речі, тобто законом її суспільного існування, і формою виникає глибокий взаємозв'язок: довершеність форми дає змогу найвідповідніше представляти, робити наочною її суспільну сутність. Тому пошук і створення довершеної форми є естетичним моментом будь-якої форми людської діяльності. А здатність людини знайти, створити для речі або процесу довершену форму, що враховувала б, з одного боку, закон існування природного, використовуваного в праці матеріалу, а з іншого — закон суспільного існування створеної речі — і є здібністю творити «за законами краси», що властиве лише людині. Саме цим пояснюється особлива цінність естетичного для людини, її вічного потягу до прекрасного. Таким чином, і на початкових етапах розвитку суспільства продуктивна праця, як переконує історія, не виключала естетичного компонента. Творчий потенціал людської праці невичерпний. Він наявний в усіх професійно обмежених її формах. Та й у своїй вузькій професійній діяльності людина завжди збільшує потенціал творчості, виходячи за межі професійних інтересів, інтегруючи в індивідуальному розвитку максимально можливі для неї сфери діяльності. професійна обмеженість людини не є абсолютною перешкодою для всебічного і гармонійного розвитку, для вияву власного творчого потенціалу.
