1.Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка. 2. Недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину. 3. Правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун. 4. Відповідальність за шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, несе її опікун (стаття 1184 цього Кодексу).1. Визнання фізичної особи недієздатною тягне за собою низку важливих правових наслідків. Передусім з моменту виникнення недієздатності припиняються численні права та обов'язки, які виникли раніше і є триваючими. Так, припиняються відносини представництва на підставі довіреності (пункт 6 ч. 1 ст. 248 ЦК); договір страхування відповідальності особи, яка є недієздатною (абзац другий ч. 1 ст. 996 ЦК); договір доручення (пункт 2 ч. 1 ст. 1008 ЦК); договір управління майном (при недієздатності управителя) (пункт 5 ч. 1 ст. 1044 ЦК); договір простого товариства (пункт 1 ч. 1 ст. 1141 ЦК); сімейні обов'язки особистого немайнового характеру (ч. 2 ст. 15 СК). Існування зазначених норм дозволяють стверджувати і про неможливість наступного набуття і здійснення вказаних у них прав та обов'язків опікуном від імені недієздатної особи. Винятки та уточнення можуть передбачатися самою правовою нормою. Так, згідно абзацу першого ч. 1 ст. 996 ЦК права та обов'язки страхувальника - фізичної особи, яка визнана судом недієздатною, здійснюються її опікуном з моменту визнання особи недієздатною. Таким чином, можна стверджувати, що якщо інше не передбачено законом або договором, визнання особи недієздатною не є перешкодою для здійснення цивільних прав та обов'язків її опікуном від її імені. 2. Над недієздатною особою встановлюється опіка.
2. Якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.1. У населених пунктах, де немає державних нотаріусів, низка обов'язків щодо вчинення нотаріальних дій покладається на посадових осіб виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад депутатів. Однією з таких дій є посвідчення заповітів, крім секретних. Порядок вчинення дій щодо посвідчення заповітів зазначеними посадовими особа ґрунтується на нормах ст. 37 Закону "Про нотаріат", Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України і деталізується Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів України, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 р. N 22/5. Незважаючи на відсутність норми, яка б прямо прирівнювала заповіти, посвідчені на підставі ст. 1251 ЦК, до нотаріальних (на відміну, наприклад, від заповітів, про які йдеться у ст. 1252 ЦК - ч. 9), такий висновок можна зробити з аналізу ч. 3 ст. 1247 ЦК, а також із змісту положень Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів, які в більшості випадків є відтворенням аналогічних норм Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій та інших засад нотаріального законодавства.
3. 1.Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. 2. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України. 3. Кожен громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності Українського народу відповідно до закону. 1. У коментованій статті ЦК України відтворені положення ст. 13 Конституції України щодо визначення правового режиму землі та інших природних ресурсів в межах території України, а також природних ресурсів її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони держави, основних засад здійснення права власності та використання землі та інших природних ресурсів, що належать Українському народові на праві власності. Поява цієї статті у ЦК України детермінована об'єктивними і суб'єктивними чинниками, які безпосередньо впливають на визначення правового режиму землі та інших природних ресурсів, практику законотворення і застосування норм цивільного, земельного, природоресурсного і екологічного законодавства у сфері здійснення права власності на землю та інші природні ресурси. Серед таких чинників, зокрема, можна назвати: а) зміна суті і характеру суспільних відносин у сфері використання землі та інших природних ресурсів з виключно публічних на публічно-приватні; б) закріплення у статті 13 Конституції України імперативів щодо здійснення права власності Українського народу на землю та інші природні ресурси, а також щодо використання природних об'єктів права власності Українського народу; в) відсутність у ЗК України норм щодо права власності на землю Українського народу; г) поступова зміна усталених в доктрині цивільного права, а також в земельно-еколого-правові науці уявлень, ідей, підходів щодо співвідношення та взаємодії цивільного, земельного, природоресурсного, екологічного законодавства у сфері правового забезпечення використання землі та інших природних ресурсів в межах території України; д) потреби у вирішенні існуючих практичних проблем щодо правового забезпечення балансу публічних і приватних інтересів у сфері використання природних об'єктів права власності Українського народу; е) потреби у захисті майнових, територіальних, природоресурсних, екологічних проблем у взаєминах України з іншими суб'єктами міжнародного права тощо.
