1 Правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним. 2. Правовий акт Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб не може обмежувати можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, крім випадків, коли таке обмеження передбачено Конституцією України.1. Як вже підкреслювалося, правоздатність є природною категорією, яка є невіддільною від особи та невідчужуваною. Звідси слідує, що фізична особа - носій правоздатності - не може відмовитись від неї або обмежити її навіть за власною волею, на підставі правочину. Досить часто на практиці в договорах контрагенти включають умову про те, що при невиконанні своїх обов'язків одним з них другий зобов'язується не звертатися до суду, а заявити про свої претензії в позасудовому порядку іншій стороні. Як підкреслює в своєму рішенні Конституційний Суд України, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує (абзац сьомий пункту 3 Рішення КСУ від 9 липня 2002 року (справа про досудове врегулювання спорів). Обмеження правоздатності слід відрізняти від відмови особи від свого суб'єктивного права. Так, у зв'язку із запровадженням інституту спадкового договору (ст. ст. 1302 - 1308 ЦК) у науковій літературі були висловлені думки, що ч. 2 ст. 1307 ЦК, яка оголошує нікчемним заповіт, який відчужувач склав щодо майна, вказаного у спадковому договорі, тим самим обмежує правоздатність фізичної особи, позбавляючи її всупереч ст. 27 ЦК можливості скласти заповіт
2. 1.Не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя. Положення абзацу першого цієї частини не застосовується до особи, яка вчинила такий замах, якщо спадкодавець, знаючи про це, все ж призначив її своїм спадкоємцем за заповітом. 2. Не мають права на спадкування особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині. 3. Не мають права на спадкування за законом батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини. Не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом. 4. Не мають права на спадкування за законом одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду. Якщо шлюб визнаний недійсним після смерті одного з подружжя, то за другим із подружжя, який його пережив і не знав та не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, суд може визнати право на спадкування частки того з подружжя, хто помер, у майні, яке було набуте ними за час цього шлюбу. 5. За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.6. Положення цієї статті поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов'язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.
3. У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця.1. Спадкоємцями третьої черги є рідні дядько та тітка спадкодавця, тобто рідні (повнорідні або неповнорідні) брати та сестри батьків спадкодавця. Племінники не належать до спадкоємців за законом третьої черги, а спадкують за правом представлення (ч. 3 ст. 1266 ЦК), рівно як і діти рідного дядька та тітки спадкодавця, тобто двоюрідні брати та сестри спадкодавця (ч. 4 ст. 1266 ЦК).
