Західна історіографія присвятила Реформації величезну літературу.
Для західної історіографії до 20в. пресуще те, що багато уваги іде на дослідження теологічних проблем. Інше напрям, особливо притаманне німецької протестантській історіографії і висхідний до Л.Ранке, пов'язує Реформацію з історією держави, в західно- німецької історіографії 20в. найбільший представник – Г.Риттер. Багато представники цього напряму саме Реформацію проголошують початком епохи нової истории.
Нарешті початку 20в. у західній науці виникло направлення, яке встановлює зв'язок між Реформацией і соціальними змінами епохи. Религиозно-социологическая теорія М. Вебера про роль протестантській (колись всього кальвіністської) етики у формуванні «духу капіталізму» викликала в науці інтенсивну полеміку. Зв'язок Реформації із загальним соціально- економічним розвитком епохи підкреслюється на роботах таких сутнісно різних дослідників, як німецький теолог Э.Трёльч, французький історик А.Озе, англійський історик Р.Тоуни.
Марксистська історіографія у загальних оцінках Реформації виходить із характеристики, даної основоположниками марксизму, побачили в усій сукупності соціальних рухів її першим актом європейської буржуазної революції. У цьому найінтенсивніше вивчається народна Реформація в Німеччини, частково Нідерландах, Польше.
«Протестантська етика і дух капіталізму» є спробою пояснення зв'язку між віросповіданням і соціальними розшаруваннями, аналізує комплекс психологічних й культурних факторів, що сприяють поширенню капіталізму та утвердженню ринкових відносин в економіці.
Особливу увагу Вебер надає вивченню професійної етики протестантизму, зокрема, пуританського аскетизму та Лютерівської концепції покликання як фактору, що сприяв інтенсивній раціоналізації господарського й політичного життя Заходу.
