Головним вогнищем європейської Реформації була Німеччина. Початок їй поклав професор Віттенберзького університету доктор богослов´я Мартін Лютер (1483 —1546). Саме він сформулював ті релігійно-політичні гасла, що спочатку надихнули і згуртували в Німеччині всіх поборників Реформації. Мартін Лютер виступив рішучим противником папи римського і католицької церкви як посередників між Богом і мирянами. Спасіння досягається винятково вірою, стверджував він, і кожен віруючий не має потреби в посередниках у своїх відносинах з Богом. Ніхто з людей не має переваги над собі подібними: клір нічим не відрізняється від мирян, усі стани рівноправні. Єдине джерело віри — Біблія. За Лютером, усіх людей можна розділити на дві частини: одних зарахувати до божого царства (праведників), інших — до світського. «І якби увесь світ складався зі справжніх християн, тобто з істинно віруючих, — писав він у творі «Про світську владу. Якою мірою їй варто коритися» (1523), — то не було б необхідності чи користі ні в князях, ні в королях, ні в панах, ні в мечі, ні в законі». Але їх менша частина: злих завжди більше, ніж благочестивих. Тому Бог заснував два царства і два правління — духовне і світське, підкоривши людей мечу і закону, «щоб вони не могли чинити зла, жили з миром і любов´ю». Як далеко сягає світська влада? — порушує питання Лютер у головній частині свого наставления. І відповідає: світське правління має закони, що сягають не далі тіла і майна людини. її внутрішній, духовний світ поза юрисдикції держави, поза підпорядкування її законам. Тому, якщо світська влада чи єпископи насмілюються диктувати закони душам, вони грубо втручаються в правління Господа. Заслугою Лютера був висновок про те, що свобода думки і совісті є передумовою й обов´язковою ознакою антидеспотичного, демократично організованого суспільства.
