Посилення феодально-кріпосницьких утисків викликало загострення незадоволення широких народних мас, які активно виступали проти погіршення свого соціально-економічного становища. Форми їх протесту були різноманітними. Насамперед, вірячи у справедливість царя й царської адміністрації, селяни подавали цареві і в урядові установи скарги, в яких просили перевести їх у розряд державних селян або повернути в козацтво. Масового характеру набули селянські втечі на південь, на Дон, на Правобережжя. селяни спалювали поміщицькі садиби, розправлялися з поміщиками. Але найбільш гострими формами селянського протесту були масові селянські рухи. Лише на Лівобережній Україні протягом 80- 90-х років XVIII ст. відбулося близько 50 значних селянських виступів, при цьому половина з них супроводжувалася сутичками повсталих з царськими військами. На розгортання селянських рухів в Україні значний вплив мала антикріпосницька боротьба російського селянства. Одним з найзначніших був виступ селян і козаків с Кліщинці Жовнинської сотні Лубенського полку (тепер Чорнобаївського р-ну Черкаської обл.), який тривав з 1767 по 1770 р. Тоді у травні 1767 р. на чолі з Опанасом Вороною та Григорієм Білимом козаки й селяни, які до них приєдналися, перестали коритися поміщикові, озброїлись і напали на будинок Туманського. Тільки в 1769 р. властям вдалося придушити повстання. Тяжкі умови життя, які ще погіршились з початком російсько-турецької війни 1768—1774 pp., викликали незадоволення серед пікінерів, які відмовлялися відбувати військову службу. У 1769 р. повстали Донецький і Дніпровський пікінерські полки. Повстання поширилося на Соколинці, Китай-город, Нехворощу, Маячку, Царичанку й Орлик.
Значні народні повстання прокотилися по Лівобережній і Слобідській Україні в роки селянської війни 1773—1775 pp. в Росії під проводом О. Пугачова, який оголосив себе «імператором Петром III». Добре знаючи тяжке життя українських селян і козаків, Пугачов після початку селянської війни посилав листи и маніфести. Він закликав поневолені маси селян знищувати панів і обіцяв їм «вольность», «свободу», землі, лісові и сінокісні угіддя, козацьке звання. Під впливом цих закликів народні маси Лівобережжя й Слобожанщини виступили проти своїх поміщиків. Багато українців (запорожців, гайдамаків з Правобережжя, селян-утікачів та засланих поміщиками селян) було і серед повстанців Пугачова. Наприклад, на Волзі, біля Камишина, до Пугачова пристав загін кінних українських козаків чисельністю 600 чол.
Одним з найбільших антикріпосннцьких виступів другої половини XVIII ст. на Лівобережжі було повстання в селі Турбаях на Полтавщині 1789—1793 pp. У 1711 р. миргородський полковник Данило Апостол, виписавши турбаївців з козацького компуту, «велів по ревізіях писати їх своїми підданими». 8 червня 1789 p., турбаївці, очолювані Степаном та Леонтієм Рогачками і Семеном Помазаном, озброївшись косами, списами, кочергами, обеззброїли військову команду, побили членів суду, напали на панський будинок, вибили вікна й виламали двері, стали розбирати майно, а самих поміщиків забили до смерті. Через складне становище (французька буржуазна революція, війни з Швецією й Туреччиною) царський уряд якийсь час намагався покінчити з повстанням без застосування військової сили. Але турбаївці не корилися. У І793 р. в Турбаї були уведені війська з гарматами, які й розправилися з повстанням.
