Прохання малоросійського шляхетства 1764, «Прошение малороссийского шляхетства и старшин, вместе с гетманом, о восстановлении разных старинных прав Малороссии, поданное Екатерине II в 1764 году». Документ комплексно відобразив особливості суспільно-політичного та політико-культурного розвитку Гетьманщини протягом 1750-х — поч. 1760-х рр. «Прохання…» підпорядковане прагненню провідних верств Лівобережної України зміцнити її як окреме політичне тіло у складі Російської імперії, організоване на засадах шляхетської демократії та очолене авторитетною інституцією гетьманства. Документ прийнято за гетьманування К.Розумовського на дорадчому старшинському з'їзді в Глухові в грудні 1763. Він складався із 23-х пунктів, що стосувалися, зокрема, обрання гетьмана з наступним підтвердженням вибору імператрицею; запровадження в Україні вищої судової установи — трибуналу, регулярного скликання сейму або генеральної ради; звільнення України від безплатного утримання розквартированих російських військ; реформування козацької армії; повернення Гетьманщині територій, забраних російським урядом; відновлення митного кордону з Росією; виплати українському народу боргів; заснування в Україні за європейськими зразками університетів, гімназій, друкарень та ін. Російська імператриця Катерина II розцінила цей документ як неприйнятний для російського самодержавства і скасувала в Україні гетьманство, призначила малоросійського генерал-губернатора, а також запровадила 2-гу Малоросійську колегію.
Основні події:
• 1765 р. - маніфест про скасування на Слобожанщині козацьких полків і створення замість них регулярних гусарських полків. На території п’яти слобідських полків було утворено Слобідсько-українську губернію, до складу якої входили Ізюмська, Охтирська, Острогозька, Сумська і Харківська провінції.
• 1775 р. - реорганізація місцевого управління в Україні на основі загальноросійського «Учреждения для управления губерниями». Усі новостворені відповідно до нього органи місцевого управління діяли згідно із загальноросійським законодавством;
• зруйнування за наказом Катерини II Нової Січі російськими військами під командуванням П. Текелі;
• 1781 р. - указ Катерини ІІ про створення на території Лівобережної України Малоросійського генерал-губернаторства, що складалося з Київського, Чернігівського і Новгород-сіверського намісництв;
• 1782-1786 рр. - ліквідація у колишній Гетьманщині Генерального суду, полкового й сотенного правління та всіх інших адміністративних й судових установ, які були замінені відповідними загальноімперськими установами;
• 1783 - указ Військової колегії про перетворення лівобережних полків на регулярні карабінерські полки російської армії;
• 1783-1785 рр. - зрівняння правового становища українських станів з нормами загальноросійського законодавства. Указ Катерини ІІ про закріпачення селянства (1783 р.). Зрівняння правового статусу української старшини з російським дворянством за «Грамотою на права, вільності й переваги благородного російського дворянства».
Царський уряд неухильно руйнував колишній політико-адміністративний устрій України, порядки козацького самоуправління, не допускаючи навіть мінімальних прав самостійності. Утвердження великоросійського законодавства, посилення кріпацтва погіршило становище українського народу, хоча це не стосувалося колишньої старшини, за якою було визнано дворянські права і земельні наділи і яка змирилася з утратою автономії Гетьманщини, вона стала підтримувати політику царського уряду. «Продажність» української еліти, «підступність» російської влади зіграли помітну роль у перетворенні України на російську провінцію. Суттєвим було й те, що Українська держава з її демократичною формою правління ніяк не вписувалось у рамки абсолютистської монархічної Росії, демократичні державні інституції були знищені загальноімперським натиском. Це відповідало й інтересам сусідніх держав, які не бажали мати справу із сильною і незалежною Україною.
Через те, що у другій половині XVIII ст. відбувалася дезінтеграція традиційного українського суспільства, перетворення України на провінцію Росії, донора інших культур. Вихованці Києво-Могилянської академії стали основою щойно народженої російської інтелігенції. С. Полоцький, К. Істомін подали ідею про створення у Москві університету, теоретиками російської ідеології були Ф. Прокопович і Д. Туптало.
Певний час домінантні посади в імперії посідали балтійські німці та українці- малороси. Своєрідною компенсацією цього став занепад і ліквідація решток автономного адміністративного устрою України. Українська квазіеліта, зневірившись у можливості відстоювання самостійного шляху розвитку, шукала в імперії нову арену для свого соціального впливу. Відтягнення кращих сил до Росії позбавляло українські установи інтелекту, управлінської волі, зменшувало опір центрові.
Ліквідація української державності також була наслідком відірваності українських суспільних верств від військового устрою держави; відсутності природних кордонів української території, її відкритості: незначного розвитку урбанізації, слабкості міщанства, інтелігенції; психічної двоїстості українців (хитання між лояльністю до московського царя та українським патріотизмом).
Нове дворянство України відірвалося не лише від народу, але й від влади і, будучи мислячою елітою, потрапило у суспільний вакуум. Часто воно виявляло необґрунтовану мрійливість, бурхливу радикалізацію або поривання в містицизм. Національна верхівка українського суспільства перетворилося на інертну політичну силу, її становий егоїзм та пристосовництво витіснили ідеї національно-державного будівництва.
