Економічна: для розвитку підприємництва – надавав початківцям довгострокові пільги, підтрумував фаховиї майстрів, міщан, надавав їх чини бунчукових товаришів. У важкій промисловості розвивалося рудництво, ливарництво, цегельна, скляна промисловість, млинарство. Намагався покращити обороноздатність висланої країни. Багато вироблялося силітри, гармат, якими спонсорували Російську державу. Підприємницькою діяльністю займалися купці: Шевченко, Якимович, Регара, Ширай. Торгівля: відновлюються 4 митні збори – індукта, евекта, транзитна торгівля та внутрішня торгівля. Встановлювалися низькі тарифні ціни для іноземних купців, таким чином – урівнює своїх та чужих – 2 коп. Забороняє адміністраціям ратушним та магістерським забирати майно іноземних купців, накладати великі штрафи. Соціальна: Сприяв формуванню аристократичної верхівки українського суспільства х козацької старшини, наділяючи її значними землеволодіннями, новим правами та привілеями. Козацька старшина повинна була перетворитися в гаранта держави, здійснити політичне обєднання земель. Починають форуватися привілейовані групи: значкові товариші – урядовці, діти духовенства. Функціонував принцип родової спадковості. Бунчукові товарищі – інститут був сформований для внутрішніх завдань стратегічного характеру, з них обирали полковників, у мирний час уей стан відповідав за стан шляхів, почтових станцій, принцип родової спадковості. Знатні товариші = перехідна ланка до бунчукових. Займалися військовою справою, у мирний час формували комісії, канцелярії, займалися купівлею коней, спорудження фортифікаційних споруд. Селянство: вважав економічною основою держави, поділялося на: вільно військових селян, ратушних, монастирських, рангових, купольних. У 1701 р. узаконив панщину для селян у розмірі двох днів на тиждень. Культурно-просвітницька діяльність: Постійно піклувався станом освіти, науки, мистецтва та релігії. Добився від царської влади надання Києво-Могилянській колегії статусу академії. Здобув славу опікуна і захисника православної церкви. Надавав великі кошти на будівництво церков та монастирів. Обдарував чимало церков іконами, книгами, дзвонами і цінними речами. Зовнішня політика: Незважаючи на заборону, підтримував дипломатичні зносини з багатьма європейськими монархами, приймав у Батурині іноземних послів. Відновив торговельні зв’язки Гетьманщини з іншими країнами – РП, Пруссія, Швеція, КХ, Туреччина, перервані за часів Руїни. 1705 –установив зв’язки з польським королем С. Лещинським, а пізніше – зе шведським королем Карлом ХІІ. 1708 – уклав україно-шведську антиросійську угоду про воєнний союз та україно-польску угоду про входження Гетьманщини у формі «князівства Руського» до складу Речі Посполитох як третього суб’єкта. 1709 – уклав новий україно-шведський договір про створення незалежної Української держави в союзі зі Швецією.У лютому 1700 р. полки на чолі з курфюрстом Саксонії і королем Польщі Авґустом ІІ окупували шведську провінцію Ліфляндію. Місяць потому армія датського короля Фредрика ІV атакувала землі союзника Швеції на герцога гольштинського Фредрика. У Європі розпочалась війна, що тривала з перервами до 1721 р., й отримала назву Великої Північної війни, яка втягла й Україну. Петро І, 9 серпня 1700 р. оголосив війну Карлу ХІІ. Карл ХІІ перекинув свої війська на російських фронт, і 19 листопада 1700 р. під Нарвою завдав нищівної поразки армії Петра І, яка за своєю чисельністю значно переважала шведів. Після цієї перемоги у Карла ХІІ був шанс остаточно перемогти Російську державу. Однак, він переніс головний удар на землі Речі Посполитої, і це надало шанс Петру І досягти реваншу. Активну участь у спробах царя досягти соєї мети були змушені брати й українські війська.На допомогу російській армії було Полтавський, Чернігівський, Ніжинський полки, військо не встигло дійти до Нарви, як поступило повідомлення про трагічну участь російської армії. І незважаючи на відсутність безпосередньої воєнної загрози, козацькі полки в умовах суворої російської зими, відсутності провіанту, зимової одежі та фуражу зазнали неабияких втрат. В лютому 1701 р. козаків було відпущено на батьківщину, а їм на зміну прислано 7 тисячний загін під командою гадяцького полковника Михайла Боруховича. Тоді ж, Петро І наказав Мазепі особисто привести на північ Росії велике козацьке військо, однак відмінив наказ та було поставлено миргородського полковника Данила Апостола. У наступні роки походи козаків тривають і надалі. Восени 1702 р. козаки Чернігівського полку на чолі з Юхимом Лизогубом брали участь у здобутті шведської фортеці Нотебург ,Дерпт та Нієншанц у гирлі Неви, де 16 травня 1703 р. цар Петро І заклав Петропавловську фортецю, навколо якої згодом виросла нова столиця Російської держави — Санкт Петербург. Ще одна частина козацького війська під командою стародубського полковника Михайла Миклашевського воює проти литовських військ на теренах Білорусі, здобуваючи Старобихівську фортецю. А на початку 1704 р., за наказом Петра І, гетьман Мазепа висилає на допомогу королю Авґусту ІІ на землі Речі Посполитої спочатку 5 тисячний підрозділ, а навесні того ж року вступає на Правобережну Україну на чолі головних сил, цього разу під його стягами перебувало вже до 40 тис. військ.
