Правотворчість - це форма владної діяльності держави, а в окремих випадках - безпосередньо народу, спрямована на формулювання чи санкціонування нормативно-правових актів, за допомогою яких у діючу систему права запроваджуються нові, змінюються чи скасовуються існуючі норми права.
Правотворчість як державна форма правоутворення характеризується такими ознаками:
- є переважно діяльністю державних органів, їх прерогативою;
- мас організаційну спрямованість;
- полягає в утворенні нормативно-правових актів, що містять норми права чи скасовують, змінюють їх;
- чітко регламентується нормами права. Правотворчість здійснюється на основі принципів:
Загальні принципи:
- законності - в основу цього принципу покладено правило, згідно якого вся правотворча робота по підготовці, прийняттю, впровадженню в життя і скасуванню нормативно-правових актів повинна здійснюватись в рамках закону;
- гуманізму - це означає, що нормативно-правові акти повинні формулювати, захищати загальнолюдські цінності, природні права людини, створювати умови і механізми їх втілення в життя;
- демократизму - сутністю правотворчості є вираження волі народу, безпосередня його участь в розробці і прийнятті нормативно-правових актів;
- науковості - ефективному використанні досягнень юридичної та інших наук при розробці норм права;
- професіоналізм - даний принцип безпосередньо пов'язаний з якістю правотворчості. До даного роду діяльності повинні залучатися лише компетентні фахівці - юристи, соціологи, політологи тощо.
Спеціальні принципи:
1) оперативність - полягає у швидкій підготовці та прийнятті нормативно-правових актів ;
2) використання правового досвіду - необхідність спиратися на досвід інших держав;
3) зв'язок з практикою - норма повинна враховувати об'єктивний розвиток правовідносин.
Складність категорії правотворчості обумовлює різноманіття критеріїв її класифікації:
1. За способами правотворчості розрізняють:
- затвердження нормативно-правових актів і договорів референдумом;
- прийняття або видання нормативно-правових актів компетентними державними органами. У сучасних державах цей вид правотворчості є основним;
- створення юридичних прецедентів судовими та адміністративними органами держави. В Україні розповсюджено мало, а є одним з основних у країнах англо-американської правової сім'ї;
- укладення нормативно-правових договорів компетентними державними органами (або, з дозволу держави - іншими суб'єктами, зокрема, трудовими колективами);
- офіційне визнання державою правового звичаю або релігійної норми як форми права.
2. Залежно від форм створюваного права розрізняють:
- законотворчість;
- підзаконну правотворчість;
- прецедентну правотворчість;
- договірну правотворчість.
3. Залежно від суб'єкта правотворчості розрізняють:
- безпосередню правотворчість народу (суспільства). Цей вид правотворчості здійснюється в процесі референдуму;
- делегована правотворчість - це нормотворча діяльність уповноважених органів держави, яка здійснюється за дорученням вищого представницького органу державної влади:
4. Залежно від юридичної сили актів:
- законотворчість - правотворчість вищого представницького органу, наприклад, парламентом видаються нормативно-правові акти найвищої юридичної сили - закони;
- підзаконна правотворчість - її змістом є видання норм права Президентом, урядом, міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, главами адміністрацій, керівниками підприємств.
