Соціальне призначення держави — постійна і досить дискусійна проблема. Багато хто з мислителів намагалися охарактеризувати значення держави для існування і розвитку суспільства. Так, Платон (виходячи із своїх поглядів на суспільство, державу і право) стверджував, що призначення держави полягає у підтримці моралі. Слід зазначити, що у багатьох мислителів античного світу та середніх віків розуміння призначення держави залежало від їх філософських і політичних поглядів. Наприклад, Г. Гроцій — утвердження загального блага, а Ж.-Ж. Руссо вважав, що призначення держави — це забезпечення загальної свободи.
Питання про соціальне призначення держави в радянській юридичній літературі не було предметом глибокого вивчення. Більшість дослідників приділяли увагу класовій її сутності. Оцінка соціального призначення держави, державної влади довгий час була визначеною: держава — це політична організація пануючого класу, що здійснює державну владу у власних інтересах.
Зміст діяльності буржуазних держав почав серйозно змінюватися лише у XX ст. Причин, що спричинили такі зміни, було декілька: серйозні економічні кризи, гострі класові сутички, зростання революційних рухів, актуалізація проблеми прав людини тощо.
Проте одним з наймогутніших факторів, що вплинули на діяльність багатьох буржуазних держав, було створення соціалістичного табору. В соціалістичних країнах достатньо швидко і ефективно вирішувалися завдання покращання освіти, охорони здоров'я, науки, культури, пенсійного забезпечення, охорони материнства і дитинства, успішно розвивалися інститути залучення народних мас до управління державою. Для буржуазних держав це було таким собі викликом, який обумовив швидке вирішення багатьох соціальних завдань, що грунтувалися на достатньо міцній економічній базі.
Крім того, слід враховувати й те, що після Другої світової війни до влади у багатьох буржуазних країнах прийшли соціалісти і соціал-демократи (Швеція, Австрія, Німеччина, Італія, Норвегія, Данія, Великобританія, Канада, а потім Греція, Іспанія, Португалія тощо). У деяких країнах була сформована досить велика державна власність, що дозволяло державам займати вагому позицію стосовно приватного капіталу.
Крім того, після Другої світової війни більшість європейських країн прийняли демократичні конституції, що дозволяли всім прошаркам населення досить активно впливати на результати виборів органів влади, брати у них участь, боротися за свої права.
Насильство, подолання виступів проти влади у політиці відходять на другий план, надаючи місце виваженим, розумним, правовим засобам вирішення суперечностей.
У розвинутих західних демократіях у післявоєнні роки держава все більше стає засобом подолання суспільних суперечностей не шляхом насильства, а через досягнення загального компромісу. Звідси — поширене використання таких загальнодемократичних ідей та інститутів, як розподіл влади, верховенство закону, плюралізм думок, висока роль суду, гласність тощо. Все це дозволяє охарактеризувати державу як засіб соціального компромісу — за змістом, і як правову — за формою.
У наш час необхідно об'єктивніше підходити до оцінки соціального призначення сучасної держави. Очевидно, що держава часто здійснює заходи, які відповідають інтересам всього суспільства, всіх соціальних груп, всіх прошарків населення (наприклад, будівництво шляхів, боротьба зі стихійними лихами, охорона природи, підтримання громадського порядку, боротьба зі злочинністю, підтримання науки, культури, мистецтва, охорони здоров'я тощо).
Характеризуючи сучасну державу, не можна стверджувати, що вона має таке ж соціальне призначення, як і держава 300—400 років тому. Соціальна складова у процесі розвитку держави постійно зростає, особливо в епоху науково-технічних революцій.
Таким чином, соціальне призначення сучасної держави полягає у її різноманітті, широкій сфері діяльності, спрямованій на нормальне, безконфліктне існування суспільства.
