Державний режим — найбільш рухомий, мінливий елемент форми держави. Характер державного режиму визначається не тільки правовими нормами, а й існуючою в країні політичною системою, рівнем політичної та правової культури населення. Проте визначальним чинником служить характер державної влади.
Існує безліч класифікацій державного режиму. За характером органів, що визначають політику держави, розрізняють цивільні та військові режими. Залежно від взаємин між державою і церквою розрізняють світські та теократичні режими. Але найбільш поширеною є класифікація, заснована на рівні захисту прав і свобод громадян та ступеня допуску населення до управління державою. За цими ознаками розрізняють:
1) демократичний режим, для якого характерні: реальність політичних прав і свобод громадян; політичний та ідеологічний плюралізм; формування органів влади шляхом вільних загальних виборів; розподіл влади; діяльність і влади, і опозиції в строго конституційних рамках;
2) авторитарний режим. Його характерними ознаками є: обмеження об'єму політичних прав і свобод; обмежений політичний та ідеологічний плюралізм (наприклад, дозволяється існування тільки двох партій); фактична, а деколи і формальна відсутність розподілу влади; недемократичний характер виборів (відсутність реальної можливості вибору). Відмінною рисою авторитаризму є сильна виконавча влада, як правило, заснована на особі лідера. Авторитарний режим може бути заснований на праві, моральних засадах, але його не можна все ж таки віднести до режимів, де населення бере участь в управлінні, а влада здійснюється найбільш ефективним способом. Яскравий приклад тому — режим Наполеона за часів Першої імперії у Франції;
3) тоталітарний режим. Його характерні риси: принципова відмова від ідеї прав людини і громадянина; пріоритет партії або держави в системі соціальних цінностей; однопартійна політична система і заборона на існування опозиції; наявність загальнообов'язкової державної ідеології; формальність і декоративний характер виборів; принципова відмова від розподілу влади; вождізм, точніше, сакралізація (обожнювання) лідера, який підноситься як наймудріший, непогрішимий, найсправедливіший, який невпинно думає про благо народу. При тоталітаризмі встановлюється повний (тотальний) контроль над усіма сферами життя суспільства. Держава прагне буквально «злити» суспільство з собою, повністю його одержавити. Прикладами тоталітарного режиму є нацистська Німеччина, фашистська Італія, сталінський Радянський Союз, маоїстський Китай.
Іноді в окремі групи виділяють деспотичний і ліберальний режими, хоча ці типи режимів мають швидше історичний, ніж актуальний характер.
Для ліберального режиму характерні: визнання автономії (незалежності) людини від держави, захист природних прав людини, причому пріоритет надається особистим правам перед соціальними, конституційне обмеження втручання держави до сфери економічних відносин, розподіл державної влади, верховенство закону.
У сучасній державній практиці ліберальний режим збігається з демократичним. Відмінність між ними полягає перш за все в рівні забезпеченості соціальних прав трудящих. Ліберальний режим, як правило, покладає це завдання не на державу, а на установи громадянського суспільства (наприклад, доброчинні організації, недержавні пенсійні фонди і тощо).
Для деспотичного режиму характерні: ніким і нічим не обмежена влада правителя над усіма членами суспільства, його цілковите свавілля, крайня централізація влади і безправність підданих. Класичні деспотії — стародавні (Вавилон, Ассирія, Єгипет) і середньовічні (Османська імперія, імперія Великих Моголів) держави.
