Органічна теорія.Уявлення про державу як своєрідну подобу людського організму були сформульовані ще давньогрецькими мислителями. Платон, наприклад, порівнював структуру і функції держави із здатністю і сторонами людської души. Аристотель вважав, що держава в багатьох відношеннях нагадує живий людський організм, і на цій основі відмовлявся від можливості існування людини як істоти ізольованої. Образно свої погляди він аргументував таким порівнянням: як руки і ноги, відрізані від людського тіла, не можуть самостійно функціонувати, так і людина не може існувати без держави. Суть органічної теорії така: суспільство і держава представлені як організм, і тому їх сутність можливо зрозуміти з будови і функцій цього організму. Все незрозуміле в побудові і діяльності суспільства і держави може бути пояснено по аналогії з закономірностями анатомії та фізіології. Ця теорія, найбільш відомим представником якої був Герберт Спенсер (1820-1903) в закінченому вигляді була сформульована в ХІХ столітті. На думку Г.Спенсера, держава – це певний суспільний організм, який складається з окремих людей. Важливою стороною даної теорії є твердження про те, що держава виникає одночасно із своїми складовими частинами – людьми, і буде існувати доти поки існує людське суспільство. Державна влада – це панування цілого над своїми складовими частинами. Якщо організм здоровий, то і клітини функціонують нормально. Хвороба ж організму веде за собою небезпеку для складників-клітин, а хворі клітини в свою чергу знижують ефективність функціонування всього організму. Спенсер використовував аналогії і терміни з біології та інших наук про життя живих створінь і, порівнюючи суспільство з біологічним організмом, ретельно шукав розбіжності и схожості. Результатом цього стало знаходження деяких закономірностей. Так, наприклад, Г.Спенсер вважав, що суспільство, як і організм, розвивається стадійно, переходячи від простого до складного. Це ускладнення він бачив в об`єднанні людей в такі соціальні групи як плем`я, союз племен, міста-держави і т.п. Торкаючись питань виникнення держави він був близьким до прихильників теорії насильства, вважаючи, що в історії немає ні одного приклада, де держава не виникла б інакше ніж за допомогою насильства. Таке уявлення про державу здається, на перший погляд, наївним і ненауковим, проте й тут є раціональне зерно. Воно виявляється у визнанні зв'язків законів суспільного життя і законів природи, розумінні того, що людина стає істотою суспільною, будучи вже біологічно сформованим індивідом із волею і свідомістю. Іншими словами, людина спочатку є створінням природи, потім -- членом суспільства, а потім -- громадянином держави.Позитивним можна назвати обґрунтування диференціації (розподіл на класи) та інтеграції суспільного життя (об'єднання людей у державу). [8] Теорія насильства. Теорія насильства пояснює виникнення держави з як результат завоювання одних племен іншими, поневолення одного народу іншим. На думку прихильників теорії, держава є тією силою, яку утворюють завойовники для утримання в покорі завойованих народів і зміцнення влади переможців. Представниками теорії були Л. Гумплович, К. Каутський, Є. Дюрінг та ін. Названі дослідники відкидають внутрішні соціально-економічні причини походження держави. Всі державно-правові інститути, що існують у суспільстві, виводяться ними з голого насильства. Насильство лежить і в основі виникнення приватної власності. Державна влада, на думку соціолога Л. Гумпловича, виникає із фізичної сили, із панування племені, яке спочатку фізично переважає над іншим плем'ям, а згодом перетворюється на панування класу. Внаслідок цього панування виникає рабство, рабство в свою чергу веде до виникнення приватної власності і класів. Державна влада, за Гумпловичем, виникає з фізичної сили: панування племені, яке основане спочатку тільки на фізичній перевазі над іншим плем`ям. [6] К. Каутський підкреслював, що лише там, де є насильство, виникає поділ на класи. Цей поділ на класи виникає не внаслідок внутрішнього процесу, а у результаті захоплення однієї общини іншою. У результаті виникає одне об'єднання з двох общин: одна — панує, інша — гнобиться. Виникає апарат примусу для управління переможеними – держава. Лише теорією насильства не можна пояснити походження держави. Проте ряд ідей, що складають зазначену теорію насильства, заслуговують на увагу. Історичний досвід свідчить, що завоювання одних народів іншими було реальним фактом існування державності протягом тривалого часу (наприклад, Золота Орда). Елементи насильства супроводжують створення будь-якої держави (римської, давньогерманської, Київської Русі). Насильство — боротьба між Північчю і рабовласницьким Півднем -відіграло певну роль у створенні США. Але все ж таки не варто абсолютизувати роль насильства в історії, тому що велика кількість держав і правових систем створювались і створюються не в результаті завоювання ззовні або іншим насильницьким шляхом. Договірна теорія. Договірна теорія або теорія суспільного договору грунтується на ідеї походження держави в результаті угоди (договору) як акта доброї волі людей (які до цього знаходились в «природному», первинному стані), згоді про те, що одні будуть управляти, а інші - виконувати їхні управлінські рішення. Об'єднання людей в єдиний державний союз розглядається як природна вимога збереження людського роду і забезпечення справедливості, свободи і порядку. І зрештою в правителя і суспільства виникає комплекс взаємних прав і обов`язків і також відповідальність за невиконання останніх. Так, держава має право приймати закони, збирати податки, карати злочинців і т.п., але воно зобов`язане захищати свою територію, права і свободи громадян, їх власність та ніш. Громадяни зобов`язані дотримуватись законів, сплачувати податки і т.п. і в свою чергу вони мають право на захист свободи і власності, а у випадку зловживання правителя своїми правами або невиконання їм своїх обов`язків вони мають право навіть розірвати договір з ним. Ця теорія є складовою частиною теорії “природного права” (XVII—XVIII століття). В основу теорії природного права покладено тезу про те, що державі передував природний стан людей. Він уявлявся авторам теорії неоднозначним. Гоббс вважав, що в природному стані відбувається «війна всіх проти всіх». Руссо, навпаки, малював райдужну картину свободи і рівності. Проте усі вони розглядали державу як продукт людської діяльності і прагнення людей до виживання. Домовившись про створення держави, люди або передають правителю частину своїх природжених прав, щоб потім одержати їх з його рук (один варіант трактування походження держави), або домовляються про збереження своїх природних прав (інший варіант). У будь-якому разі передбачається забезпечення прав і свобод людини в рамках держави. [3] Елементи цієї теорії можна знайти в процесі виникнення держави в Стародавньому Римі, коли точилася боротьба між патриціями і плебеями за державну владу і вони прийшли до компромісу — угоди. Окремі положення цієї теорії також були розвинуті в V-IV століттях до н.е. софістами в Давній Греції, наприклад, Гіппієм (460-400 рр. до н.е.). Але найбільший свій розвиток ця концепція отримала в XVII-XVIII століттях і її найбільш яскравими представниками є Г.Гроций, Б.Спіноза, Т.Гоббс, Ж.-Ж. Руссо, А.Н. Радищев, Дж.Локк, Я.Козельский, І.Кант та інші. [4] Класичне обґрунтування договірна теорія отримала в працях Ж.-Ж. Руссо. Виходячи з історичного досвіду він прийшов до висновку, що правителі стали дивитись на державу як на свою власність, а на громадян як на рабів. Вони стали деспотами, людьми, які пригнічують народ. Деспотизм, за Руссо, це вищий прояв суспільного розшарування: нерівності бідних та багатих як наслідок приватної власності, сильних і слабких як наслідок влади, господ та рабів як наслідок заміни законної влади владою зловживання. Ця нерівність стає причиною нової від`ємної рівності – перед деспотом всі рівні, тому що кожен рівен нулю. Але це вже не стара природна рівність первинних людей, а рівність як викривлення природи. Руссо вважає, що в інтересах створення правомірного державного устрою і відновлення справжньої рівності і свободи потрібно заключити вільний суспільний договір. Питання про те, чим э Суспільний договір, яким повинен бути його зміст і призначення, рівно як і багато аналогічних питань отримали найбільш яскраве і змістовне втілення в ланці трактатів Руссо і особливо в його відомій праці «Про Суспільний Договір». Головна задача цього договору полягає в тому, щоб «знайти таку форму асоціації, яка захищала і охороняла б загальною сукупною силою особистість і майно кожного учасника і в якій кожен, поєднуючись із усіма, підкорювався б тільки самому собі і залишався б таким саме свободним яким він був раніше». Обґрунтовуючи договірну теорію Руссо відмічає: «Кожен з нас віддає свою особистість і всю свою могутність під владу загальної волі і ми разом приймаєм кожного члена як нероздільну частину цілого». Влада монарха є похідною не від божественного провидення, а від самих людей. Ця теза була найбільш яскраво і повно розвинута Полем Гольбахом (1723 – 1789) в його праці «Священна зараза або природна історія забобонів». Джон Локк (1632-1704) виходив з того, що будь-яке мирне утворення держав мало в своїй основі згоду народу. Локк розвивав ідеї щодо того, що «об`єднання в єдине політичне суспільство» може і повинно відбуватись за допомогою «одної лише згоди». А це, на думку автора, і є «весь той договір, який існує або повинен існувати між особистостями, які вступають в державу або його створюють».[5] Подібних поглядів дотримувались й інші прихильники цієї концепції. Взагалі-то, з одного боку, договірна теорія була крупним кроком вперед у пізнанні держави, тому що вона поривала з релігійними уявленнями про походження державності, права і політичної влади. Ця концепція має глибокий демократичний зміст, обґрунтовує природне право народу на зміщення влади негідного правителя, на повстання. З іншого боку, слабким місцем в даній теорії є схематичне, ідеалізоване і абстрактне уявлення про первинне суспільство, яке, нібито, на певному етапі свого розвитку освідомлює необхідність згоди між народом і його правителями. Очевидна недооцінка в походженні держави об`активних факторів (соціально-економічних, військово-політичних) і переоцінка в цьому процесі факторів суб`єктивних.
