Соціальну основу ліберального спрямування становили обуржуазнені поміщики, частина буржуазії та інтелігенції (вчені, письменники, журналісти, лікарі та ін.). Вони відстоювали ідею про спільне з Західною Європою шляху історичного розвитку Росії, наполягали на введенні конституційних почав, демократичних свобод і продовженні реформ. Вони виступали за створення загальноросійського виборного органу (Земського собору), розширення прав і функцій місцевих органів самоврядування (земств). У внутрішній політиці ліберали виступали за збереження сильної виконавчої влади, вважаючи її необхідним чинником стабільності Росії. У соціально-економічній сфері вони вітали розвиток капіталізму і свободи підприємництва, пропонували ліквідувати станові привілеї, знизити викупні платежі, вжити заходи, що сприяють становленню в Росії правової держави і громадянського суспільства. Ліберали стояли за еволюційний шлях розвитку, вважаючи реформи головним рушієм соціально-політичної модернізації Росії. Вони були готові до співпраці з самодержавством. Тому їх діяльність в 60-70-х рр. в основному полягала в подачі на ім'я царя т. зв. «адрес» - клопотань з пропозицією програми перетворень. Найбільш «ліві» ліберали іноді використовували конспіративні наради своїх прихильників. Ідеологами лібералів були вчені, публіцисти та земські діячі (представники «земського руху») - К.Д. Кавелін, Б. М. Чичерін, В.А. Гольцев, Д.І. Шаховський, Ф.І. Родічев, П.А. Долгоруков. Їх організаційної опорою були земства, журнали ( «Російська думка», «Вісник Європи») та наукові товариства. Особливістю російського лібералізму на початкових етапах формування є відсутність організованого характеру їх діяльності - ліберали не створили стійкої і організаційно оформленої опозиції уряду (напротивагу більш координованим і згрупованим лібералам).
