Друга половина ХІХ- початок ХХст. новий етап у розвитку економічної науки. Це спричинилося тим, що, по-перше, капіталізм вільної конкуренції поступався монополістичному капіталізму, який прагнув підпорядкувати собі внутрішній та зовнішній ринки, головним чином у сфері збуту, по-друге, на зміну гострим соціальним конфліктам ( Паризька Комуна у Франції березень - травень 1871 р., травневі події в Чікаго у 1886 р. ) прийшло розуміння до правячих верств і багатьох науковців необхідності пошуків громадянськоі гармонії у тодішньому суспільстві, по-третє, поширення марксизму серед певної частки пролетаріату та інтелегенції з його постулатами експроприації приватної власності, встановлення диктатури пролетаріату і побудови комуністичного суспільства, що розвиватиметься за якимись новими економічними законами - все це вимагало дати чітку відповідь, що собою являють ті процеси, які відбувалися в тодішньому господарському житті і чи може економічна наука дати конкретні рекомендації і спрогнозувати подальший розвиток господарства на терені застосування математичних методів, а також спростувати ті положення марксизму, що мали утопічний, вигаданий характер і кликали до насильницького, кривавого перетворення суспільства, до тупикового шляху в розвитку людства. Політична економія набула подальшого розвитку в країнах Заходу і Російської імперії.
70-х рр. ХІХст. у ряді країн зя’вляється нова, або молода історична школа політекономії . Найбільше поширення вона набула в Німеччині, де в певній мірі розвивала ідеі історичної школи. Нова історична школа відбивала особливості розвитку капіталізму цієї країни, наявність тут феодальних пережитків і навіть патріархальних відносин, недостатньо високий рівень промислового капіталізму.
Найвідомішими представниками нової історичної школи булиГ.Шмоллер(1880-1917), Л. Брентано ( 1844-1931), К.Бюхнер ( 1847-1930 ), а також В.Зомбарт ( 1861- 1941 ).
