. Так, у сучасній російській історіографії буржуазні реформи 1860–1870-х рр. перетворилися на «ліберальні», а 1880–1890-х рр., хоча й залишилися «контрреформами», проте значно розширилися в напрямі їх демократизації. Проте вже сьогодні стан історичної науки дозволяє дещо по-іншому, ніж за радянської доби, поглянути на причини, характері зміст перетворень 1860–1890-х рр. Зокрема, справжня їх мета, починаючи від скасування кріпацтва, об’єктивно випливала з тієї історичної обстановки, в якій опинилася Російська імперія на середину ХІХ ст. Адже на той час вона залишалася єдиною «цивілізованою» європейською країною, в якій продовжувало панувати кріпосне право. Цьому значною мірою сприяла політика «миколаївського імперіалізму» з його опорою на армію, а відносно сталі позиції на зовнішньому ринку Росія утримувала за рахунок експлуатації приєднаних земель (Закавказзя, Середня Азія, Південна Україна), зберігаючи при цьому недоторканим кріпосницький центр. Проте економічне відставання від провідних країн дедалі зростало. Глибоку кризу, що назрівала, Кримська війна (1853–1856 рр.), під час котрої дефіцит державного бюджету сягнув астрономічних 800 млн руб. сріблом, експорт хліба впав у 13, а імпорт машин і механізмів – у 10 разів14. Почалися масові антикріпосницькі виступи всередині країни («київська козаччина», «похід у Таврію по волю» та ін.).Нарешті, умови Паризького миру (1856 р.) засвідчили серйозне падіння міжнародного авторитету Російської імперії. Про перехід значної частини поміщиків до торгово-підприємницької сфери згадується також у працях українських авторів Н.Темірової, Т.Лазанськоїта ін. Усе це зміцнювало економічні позиції дворянства в оновленому суспільстві. Відтак воно знову перетворилося на вагомий аргумент у руках збереженого самодержавства проти амбіційних прагнень представників промислового та фінансового капіталу закріпитись у владних структурах Російської імперії.
