Селянська реформа стала наслідком компромісу, який мав би задовольнити державні, поміщицькі та селянські інтереси. Насправді ж вона повністю не влаштовувала нікого.
19 лютого 1861 р. Олександр II затвердив "Положення", "Маніфест" та інші документи селянської реформи. "Положення" поширювалися на більшість губерній Європейської Росії, в яких налічувалося близько 25 млн кріпосних селян. За "Маніфестом" вони отримували особисту свободу і деякі громадянські права, могли найматися на роботу на фабрики й заводи. У "Положеннях" визначалися окремі питання реформи: розміри земельних наділів, повинності, викупні операції та ін. Усі селянські дореформені наділи вважалися власністю поміщика І знаходились У селян на правах землекористування. За це вони виконували на користь поміщика низку повинностей і перебували на становищі "тимчасовозобовязаних. Лише після викупу наділів селяни ставали їх власниками. До викупу селяни виконували на користь поміщика повинності у вигляді оброку. Термін викупу землі селянами чітко не визначався, а його умови передбачали, що 75-80% вартості селянського наділу грошима або цінними паперами поміщикові виплачувала держава, решту - сам селянин. Виплачена поміщикові державою сума стягувалася з селянина протягом 49 років у розмірі 6% річних. Усього селянам довелося заплатити близько 1, 5 млрд карбованців (за вартості землі близько 500 млн карбованців).
Попри те, що після реформи 1861 р. збереглися великі поміщицькі землеволодіння (ЗО тис. поміщиків мали 95 млн десятин землі, тоді як 20 млн колишніх поміщицьких селян - 116 млн десятин), деяку залежність селян від поміщиків і дріб'язкову опіку з боку селянської "общини", селянська реформа мала прогресивну сутність, оскільки ліквідувала багатовікове раб- ство і створила умови для швидкого економічного розвитку країни.
На селі розпочалося розшарування: з'являлися заможні селяни, які використовували найману робочу силу, та бідняки, які вимушені були шукати додаткових джерел заробітку. Завдяки цьому російські фабрики та заводи дістали можливість постійного припливу дешевої робочої сили. Водночас реформа сприяла збільшенню внутрішнього ринку, що стало стимулом для розвитку промислового виробництва. Внаслідок наявності цих рис селянську реформу 1861 р. вважали межею між старою та новою Росією.
