Міста, які належали державі (королівські), були також адміністративними центрами й управлялись найчастіше на основі магдебурзького права. Але більшість їх належала феодалам, у тому числі й церкві (католицькій або православній). Так, у Київському воєводстві з 206 міст королівських було 46, приватновласницьких — 150, церковних — 10; у Брацлавському воєводстві з 117 міст відповідно: королівських — 6, панських — 111 і т. д. Загалом на Україні понад 80% міст становили приватну власність, окремі з них також користувалися магдебурзьким правом. Деякі магнати володіли багатьма містами. Конєцпольському, наприклад, лише на Брацлавщині належало 170 міст і містечок, Острозькому — 80 тощо.Розвиток міст, однак, гальмувався рядом факторів, зокрема так званими юридиками — земельними володіннями на території королівських міст світських і духовних феодалів, які не підлягали міським судам та адміністрації. До них іноді входили цілі квартали з ремісничим і торговим населенням. Утворювалися вони на основі привілеїв, виданих королем. Власники юридик поселяли тут ремісників, купців тощо, з яких на власну користь стягували різні збори, примушували відбувати повинності.Подекуди, юридики досягали значних розмірів і давали великі доходи. Так, у 1629 р. в Кременці на користь магістрату йшла 1/3 подимного з 1224 жилих будинків, а на десять власників юридик — 2/3. У Львові в XVII ст. на шляхетських і церковних юридиках було близько 600 будинків з населенням понад 4,5 тис. чоловік. Юридики існували також у Києві, Луцьку, Вінниці, Чернігові, Самборі.Господарська діяльність юридик, вилучених із компетенції міської влади, підривала економіку міст. Існування їх було прямим втручанням феодалів у міське життя.
Ремесло і торгівля
Одним із показників рівня розвитку господарства в середньовічному місті була кількість ремісників і ремісничих професій. Найбільше ремісників оселилося у Києві і Львові. Так, у Львові на початку XVII ст. їх налічувалось близько 3 тис., у Кам'янці (1578) — 391, у Луцьку (1577) — 201, Острозі — 138, Перемишлі (1589) — близько 250, Галичі — (1616—1629) — близько 200, Острополі (1635) — 194, Білій Церкві (1646) — 297 ремісників.Зростання міського населення зумовило збільшення таких ремісників, як пекарі, м'ясники, різники, пивовари, медовари, гуральники, солодівники, олійники, мельники та ін.Одночасно відбувався поділ окремих галузей ремісничого виробництва на самостійні ремесла. Так, у шкіряному виробництві виділилися гарбарі (чинбарі) білошкірники і червоношкірники, кордибанники (чорношкірники).Загалом у першій половині XVII ст. в українських містах існувало близько 300 ремісничих спеціальностей. Число ремісників і кількість цехів збільшувались.Розвиток ремесла сприяв зростанню числа торговців різних категорій та їх капіталів. У 40-х роках XVII ст. купці м. Броди І. Машицький, П. Коцельський, К. Сеневич, А. Емирович продавали, наприклад, пшеницю цілими баржами, ганус — сотнями пудів, вели торгові операції на десятки тисяч злотих. У 1642 р. бродський купець Аслан закупив у краківського купця Піноці товарів на 18 300 злотих.Сільське господарство в містах стало втрачати своє колишнє значення. Лише в невеликих містах і містечках ремісники ще не порвали з ним.Про це свідчить багато даних. Зокрема, у податкових реєстрах за 1570 р. зазначено, що в м. Кременці взято податок із 100, у Володимирі — з 91, у Теребовлі — з 22, Снятині — з 13, Коцюбинцях — з 11 ланів і т. д. Ремісники, які займалися сільським господарством у містечках, часто відрізнялися від селян тільки тим, що панщина їм замінялася чиншем або грошовими зборами відповідно до статусу міст.
