Революція 1648 р. та наступна національно-визвольна війна спричинили значні зміни в соціально-національній структурі населення України. Створювалося нове українське суспільство. Соціальною опорою Української держави стала козацька старшина, яка поступово перетворювалася на окремий стан. Старшина формувалася з різних кіл населення. Але головним її соціальним джерелом залишалось козацтво. З нього походила більшість полковників, сотників та іншої старшини. Поступово старшина виділилася з маси козацтва і в політико-адміністративному праві та судочинстві, добивалася зрівняння у правах з російським дворянством.
На Гетьманщині збереглася та українська шляхта, що взяла участь у боротьбі проти польсько-шляхетського панування. З часом вона розчинилася в масі козацької старшини й заможного козацтва. У цьому відношенні українська шляхта дедалі більше зближувалась з козацькою старшиною, складаючи панівну верству населення.
Православне духовенство Гетьманщини перетворилося з переслідуваного на привілейований стан суспільства. Гетьманська адміністрація всіляко підтримувала намагання духовенства зайняти відповідне місце в суспільстві. Спочатку вона захищала інтереси монастирів—кожного зокрема, а згодом почала надавати привілеї духовенству в цілому як визначеному стану. Зміцнення станових прав дало змогу українському духовенству тривалий час протистояти спробам московського патріархату підкорити собі Київську митрополію.
Особливе місце в структурі правлячих кіл Гетьманщини займав міський патриціат, що зазнав значних втрат в роки війни. Основна маса міського патриціату віддавала перевагу промисловому підприємництву й торгівлі як головному джерелу збагачення. Лівобережне купецтво другої половини XVII ст. перебувало на стадії перетворення на окремий стан. Цей процес гальмувала конкурентна торговельно-підприємницька діяльність козацької старшини, яка стримувала темпи накопичення купецького капіталу, а відповідно і його вплив на розвиток товарних відносин.
