На початку 90-х років внутрішнє становище в Україні несподівано ускладнилось. Канцелярист Генеральної військової канцелярії Петро Іваненко (Петрик) втік на Запоріжжя й почав схиляти козаків до виступу проти «панів-кармазинників» і визволення Лівобережної України від російських військ. Заклики канцеляриста впали на благодатний грунт. Чимало запорізької сіроми походило з Гетьманщини, відчувало на собі злигодні життя й виявляло готовність до силового перерозподілу матеріальних благ.Ставши січовим писарем, Іваненко розгорнув активну діяльність щодо створення антиросійської коаліції держав. При цьому він скористався досвідом Богдана Хмельницького й пішов на зближення насамперед з урядом Кримського ханства. За всіх колізій обидві країни в тяжкі критичні періоди шукали опори одна в одній, сподіваючися спільними зусиллями вирішити назрілі проблеми. Як в Україні, так і в Криму здавна існували певні кола населення, зацікавлені в союзі двох близьких територіально і здавна пов'язаних між собою різноманітними інтересами держав.Активність і рішучість дій досить знаної людини в Генеральній канцелярії вказують на те, що Іваненко діяв не тільки від свого імені. Ймовірно, він репрезентував ту групу козацької старшини, котра перебувала в опозиції до гетьмана Мазепи
