У вересні 1660 р. розпочався новий етап російсько-польського протистояння у боротьбі за українські землі. Російську армію (20 тис. осіб) під проводом В. Шереметева, яка вирушила через Котельву на Львів, підтримав 30-тисячний корпус Т. Цецюри. На допомогу полякам, яких очолювали С. Потоцький, Ю. Любомирський та С. Чарнецький, підійшов 30-тисячний татарський загін. Ю. Хмельницький із 30 тис. козаків рухався окремим шляхом. Російсько-українське з'єднання біля м. Любар на Волині, зіткнувшись з польсько-татарським військом, відійшло до Чуднова (Житомирщина), де почалися запеклі двотижневі бої. Слободищенський трактат 1660 р. викликав неоднозначну реакцію українського народу. Одна частина старшини, козацтва й духовенства визнала його, інша — ні. Особливо багато противників трактату виявилося на Лівобережній Україні, населення якої ще не втратило останньої віри в благодійність українсько-російського союзу. Нова угода з Польщею не була сприйнята більшою частиною лівобережного козацтва. Після відмови Юрія Хмельницького від гетьманства 1663 р. державна територія України поділилася на Правобережну та Лівобережну Гетьманщини. На правобережні полки через гетьмана Тетерю намагалася впливати Польща, прагнучи відновити й утвердити там свою владу. Лівобережні козаки дедалі більше підпадали під владу Москви, яка прагнула поставити на гетьманство вигідного для себе претендента.
На Лівобережній Україні у квітні 1662 р. переяславський полковник Яким Сомко скликав у Козельці Старшинську раду. Рада обрала Сомка гетьманом. Проте обіймав він цю посаду лише місяць, бо московський уряд, не довіряючи Сомку, не визнав законності його обрання. У Москві гетьманом воліли бачити запорозького отамана Івана Брюховецького.
