Наприкінці літа 1658 р. спеціальна комісія розпочала переговори з польськими комісарами щодо умов українсько-польського зближення. Українська сторона добивалася визнання польським урядом створення на всіх етнічних українських землях Великого князівства Руського й надання йому таких же прав, як і Великому князівству Литовському. Чисельність козацького війська пропонувалося встановити в 60 тис. чол. Висувалися й інші пропозиції загальнодержавного значення. Однак більшість з них польська сторона відхилила або прийняла значно урізаними. В остаточному варіанті підписана 6 вересня у Гадячі угода проголошувала, що Чернігівське, Київське та Брацлавське воєводства утворювали Руське князівство й входили до складу Речі Посполитої на правах автономії. Гетьман ставав воєводою з правом першого сенатора. Передбачалося створення власного суду, монетного двору, введення посад канцлера, маршала, підскарбія, а також існування 30-тисячного козацького й 10-тисячного найманого війська. Перебування польських частин на підвладній воєводі території заборонялося, а при нагальній потребі вони підпорядковувалися йому. Визнавалася конфесійна рівноправність при одночасній забороні поширення уніатської церкви. За козаками зберігалися їхні давні права й привілеї, 100 козакам з кожного полку надавалася можливість дістати шляхетство. Київська колегія зрівнювалася в правах з краківським університетом, дозволялося вільне відкриття початкових шкіл. Велика заслуга в розробці угоди належала одному з найосвіченіших людей України Юрію Немиричу.
