Вирішальні бої почалися 11 вересня. Польські корогви пішли на штурм греблі через р. Пилявку (Ікву), намагаючись пробитись до козацького табору. Зазнавши великих втрат, поляки врешті захопили греблю і перейшли на правий берег р. Пилявки. Надвечір 12 вересня до козаків наспіла білогородська орда, що викликало сум'яття у ворожому стані. 13 вересня козацькі полки в бойовому порядку вийшли з табора у поле. Почалася генеральна битва. Польсько-шляхетська армія зазнала нищівної поразки. Рештки розбитої армії панічно тікали, подолавши 300 км до Львова за дві доби. У результаті перемоги під Пилявцями активізувався селянський рух у Галичині. Найпершими піднялися проти польського панства жителі Кам'янки-Струмилової і Сокаля. Але їхній повстанський рух був придушений. Успішніше діяли повстанці в околицях Рогатина і Княгинич. Вони повністю звільнили свої райони від шляхти й почали запроваджувати місцеве самоврядування. Опорним пунктом повстанців стало містечко Отиня (нині Івано-Франківська обл.), де успішно діяв Семен Височан. Він зібрав 15-тисячне військо, поділив його на полки, сотні й оволодів майже всіма містами і селами Галичини.Через кілька днів після Пилявецької битви відбулася старшинська рада. Дехто із старшини пропонував припинити воєнні дії, укріпитися на р. Случі й домагатися від уряду Речі Посполитої задоволення козацьких вимог. Однак перемогла радикальна партія, яка наполягла на продовженні наступу. Головні сили козацької армії рухалися по лінії Старокостянтинів—Базалія—Збараж—Тер¬нопіль—Зборів—Глиняни-Львів. Побіч просувалися окремі полки, допомагаючи повстанським загонам громити панські маєтки.
