У 1646 р. король Владислав IV та канцлер Оссолінський розгорнули широку політичну діяльність, спрямовану на підготовку війни проти Турреччини та Кримського ханства. Так як сейм відмовився ратифікувати її початок, головна роль у майбутніх подіях відводилась українському козацтву. У квітні відбулася зустріч короля з козацькими старшинами І.Барабашом, І.Караїмовичем, І.Нестеренком та Б.Хмельницьким, на якій йшла мова про організацію війської експедиції козаків до Криму. Владислав IV дозволив запорожцям зробити морський похід на Туреччину й дав їм королівську грамоту на спорудження човнів. Після поразки короля на сеймі, Барабаш та Караїмович рішуче відмовились формувати козацьке військо, однак Б.Хмельницький почав під прикриттям королівського проекту збирати козаків на Запоріжжі, згуртовувати й виробляти план спільних дій.
Навколо Хмельницького гуртувалася група незначної козацької старшини, яка добивалася відновлення козацьких прав і привілеїв. Серед неї виділялися сотники Чигиринського полку Федір Вешняк і Кіндрат Бурляй, колишні полковники Корсунського полку Максим Нестеренко, Білоцерківського — Яцина Люторенко і Яцько Клиша та військовий суддя Іван Гиря. Найближчими сподвижниками Хмельницького стали також учасники багатьох морських походів на турок і татар Іван Ганжа та Максим Кривоніс. Перший варіант знищення польських військ на Наддніпрянщині восени 1647 р. чомусь не здійснився. Наприкінці жовтня 1647 р. у польських урядовців з’явилась інформація про діяльність Хмельницького. В цей час відбулась так звана рада в діброві, коли Хмельницький та його однодумці зібралися на таємну раду під Чигирином для вироблення нового плану.
