На початку вересня 1638 р. польський гетьман М. Потоцький скликав у Києві «загальну раду» реєстрового козацтва, де оголосив «Ординацію Війська Запорозького, яке перебуває на службі Речі Посполитої», ухвалену сеймом у березні 1638 р. Вона скасовувала «на вічні часи всі права й привілеї реєстровців, якими вони користувалися в нагороду за послуги, надані нашим предкам, і яких нині (вони) позбавляються внаслідок бунту». На посаду старшого Війська Запорозького (гетьмана) назавжди заборонялося обирати особу з козацького середовища. Замість нього за рекомендацією коронного гетьмана сейм призначав королівського комісара реєстру. Йому належала вся судова й військова влада в реєстрі. Виборність старшини й козацьке судочинство скасовувались. Реєстр мав становити 6 тис. козаків. До нього могли увійти ті, хто не брав участь у повстаннях. Усі виключені поверталися до свого попереднього стану.
24 листопада 1638 р. в урочищі Маслів Став польське командування нав'язало козакам ухвалену польським сеймом у березні 1638 р. «Ординацію Війська Запорізького». Вона скасовувала виборність старшини й козацький суд, встановлювала реєстр у 6 тис. чол., усі «виписники» мали стати кріпаками панів. Замість гетьмана призначався обраний сеймом з числа шляхти комісар. За умовами “Ординації” 1638 р., козацька старшина призначалась польським урядом. Це явище, за оцінками науковців, було ще одним важелем впливу на козацькі полки. Тож, деякі дослідники, в полковій старшині, не рідко вбачають поляків-католиків, особливо коли мова заходить за полковників. Проте, такі думки є в своїй більшості хибними, адже польські імена і католицьке хрещення не впливало на формування козацького середовища. Найяскравішим прикладом цього став полковник Михайло-Станіслав Кричевський. Власне, саме реєстрове козацтво, і було осереддям української військової еліти з якої вийшов Гетьман Зиновій-Богдан Хмельницький.