Укладений мир не міг бути тривалим, оскільки він не лише поглибив протиріччя між реєстровими (привілейованими) і низовими (незаконними) козаками, але і залишив без захисту селянство і міщан - основну масу повсталих. У цей період на Січі організаційно оформляється нереєстрове козацьке Військо Запорозьке Низове. У 1628 р. запорожці не визнали нового гетьмана Григорія Чорного й обрали гетьманом Тараса Федоровича (Трясила).
Гетьман реєстровців Г. Чорний спробував узяти під контроль і частково розігнав багатотисячне низове козацтво, що викликало опір козаків і привело до чергового соціального вибуху. У березні 1530 р. загін січовиків захопив у Черкасах Г. Чорного і привіз його на Запорожжя. Тут на козацькій раді він був засуджений і страчений.
Тарас Федорович на чолі 10-тисячного війська рушив на Правобережжя. Він звертався до народу з універсалами, що закликали вступати в його загони, «добувати козацькі вольності» і «захищати православну віру». Повстання швидко розповсюджувалося. Біля Корсуня до запорожців приєдналися міщани і більшість реєстровців, які охороняли місто. Разом вони розгромили польські загони. Для об'єднання розрізнених повстанських загонів перед лицем польського війська коронного гетьмана С. Конєцпольського, Трясило перейшов на Лівобережжя.
Результат повстання вирішився в тритижневих боях з поляками під Переяславом у травні 1630 р. Козаки, що мали кількісну перевагу, виявили уміння і хоробрість. В одному з боїв, прорвавшись усередину польського табору, вони цілком знищили т.зв. «золоту роту» - особисту охорону коронного гетьмана, що складалася з 150 шляхтичів найбільш знатних родів. Правильно оцінивши ситуацію, С. Конєцпольський запропонував козацькій старшині припинити війну на умовах Куруківської угоди.
