Успішність вчителя пов’язана зі здатністю досягати високих результатів у професійній діяльності, тобто з професійною майстерністю. Бути успішним педагогом – це, насамперед, бути ефективним, вміти досягати конкретних й досить високих результатів у процесі навчання і виховання учнів. Оскільки ж сутність діяльності педагога полягає у сприянні особистісному та інтелектуальному розвиткові учнів і вихованців, то основні її ефекти пов’язані зі здійсненням педагогічного впливу.
Критерії ефективності процесу прийняття рішення в педагогічній діяльності.
Перший з них може бути позначений як критерій мети, який характеризує прийняте рішення з точки зору його відповідності меті педагогічної діяльності. Якщо основний вектор, напрямок дій, ініційованих учителем, пов’язаний із сприянням особистісному чи інтелектуальному розвитку учня, таке рішення в загальному розумінні може розглядатись як цілевідповідне, педагогічне. Цей критерій виявляється в центрації свідомості педагога під час міркування над рішенням на учневі (учнях), а не на проблемах власного Я-образу й учительського іміджу. В центрі ефективного педагогічного рішення перебуває особистість дитини, проблеми її мотивації, ціннісної сфери, навчальної діяльності, стосунків з оточуючими та ін. Зазначений критерій характеризує педагогічне рішення з точки зору його смислового змісту.
Другий критерій – це критерій засобів, який відображає педагогічно-дійову сторону рішення. Оскільки прийняття педагогом рішення – це визначення дій, здатних перетворити проблемну ситуацію й реалізувати цілеспрямований педагогічний вплив, то цей критерій характеризує ступінь відповідності дій учителя поставленій ним педагогічній меті. Він виражається в наданні переваги демократичним, а не авторитарним, примусовим методам впливу на учнів. В основі рішення, яке відповідає даному критерію, лежить конструктивно-позитивне ставлення вчителя до учня, сприймання проблемних сторін розвитку дитини без негативної оцінки. Вчитель обирає ті педагогічні прийоми, що засновані на відкритому, толерантному спілкуванні, вплив яких спрямований на свідомість учня (через переконання й досягнення розуміння), на емоційну сферу (вплив переважно через позитивні емоції) й на самостійну активність (вплив через заохочення самовизначення, самостійного вибору та відповідальної позиції).
Третій критерій – функціональний, який відображає здатність до операційного розгортання ланок процесу прийняття рішення. При цьому, зазначена здатність не впливає на швидкість та оперативність прийняття рішення. Навіть коли ці процеси відбуваються досить оперативно, і свідомість педагога фіксує лише їх кінцевий результат у вигляді готового варіанту дії, вчитель здатний функціонально «розгорнути» весь процес прийняття рішення. Це проявляється у вмінні чітко визначити основну проблему, наявну у розв’язуваній педагогічній ситуації, сформулювати мету, виокремити кілька можливих альтернатив рішення та здійснити аргументований вибір однієї з них. Здатність учителя до операційного розгортання функціональних ланок процесу прийняття рішення на основі його суб’єктно-діяльнісних механізмів підвищує якісні особливості змістовно-смислової сторони рішення і забезпечує більш високий рівень його ефективності. Таким чином, функціональний критерій ефективності прийняття педагогічного рішення відображає ступінь суб’єктної включеності педагога в процес побудови власної активності в проблемних ситуаціях.
