Основа розвиваючого навчання за концепцією В В Давидова
В.В. Давидов виділяє такі основні відмінності емпіричного і теоретичного мислення:
- емпіричні знання є результатом порівняння предметів і уявлень про них, а теоретичні знання виникають у процесі аналізу їхніх функцій;
- у процесі емпіричного порівняння відбувається виділення формальної якості, загальної для всіх предметів, а теоретичний аналіз дозволяє відкрити реальні відношення в системі предметів чи явищ;
- емпіричні знання, опираючись на спостереження, відображають в уявленнях зовнішні властивості предметів, а теоретичні знання – їх внутрішні відношення і зв'язки;
- процес конкретизації емпіричних знань полягає у доборі ілюстрацій, прикладів, що входять до відповідного класу предметів, а конкретизація теоретичних знань - у виділенні і поясненні особливих і одиничних проявів цілісної системи;
- необхідним засобом фіксації емпіричних знань є слова – терміни, а теоретичні знання виражаються за допомогою способів розумової діяльності, а пізніше – ще й різними симво-лознаковими засобами.
В основі розвиваючого навчання учнів (за В.В. Давидовим – Б.Д. Ельконіним) лежить теорія формування навчальної діяльності і її суб'єкта в процесі засвоєння теоретичних знань шляхом виконання аналізу, планування і рефлексії. Тобто, мова йде не про засвоєння учнем знань і умінь взагалі, а саме про засвоєння, яке здійснюється у формі специфічної навчальної діяльності. У процесі її реалізації учень оволодіває теоретичними знаннями. Він йде від конкретного образу до формування абстрактного поняття. При цьому наступне теоретичне відтворення конкретного здійснюється зворотним шляхом – рухом думки від абстрактного до конкретного.
Концепція особистісно розвиваючого навчання В.В. Давидова – Б.Д. Ельконіна спрямована передусім на розвиток творчості.
Принциповою новизною концепцій навчання Л.В. Занкова, В.В. Давидова і Д.Б. Ельконіна є те, що в них уперше засвоєння і розвиток розглядаються не як два процеси (хоча і тісно пов'язані між собою, але різні за своїми джерелами, механізмами, закономірностями), а як дві взаємозумовлені сторони єдиного процесу зміни учня. Саме такий підхід створив реальну можливість переходу від традиційних моделей навчання до моделі навчання, яка забезпечує розвиток учня як суб'єкта учіння.
