Важливими джерелами для дослідження реформ Петра І є його укази. Зокрема, в указі царя від 22 лютого 1711 р. йшлося про заснування Сенату. Петро І визначив його склад – 9 сенаторів і обер-секретар. З тексту указу видно, що Сенат створювався як тимчасова установа – на час відсутності царя.
В розпорядженні Петра І від 2 березня 1711 р. були визначені обов’язки Сенату. Серед них: наглядати за судами, державними видатками, піклуватися про збирання податків, залучення дворян на військову службу, про торгівлю, в тому числі зовнішню. Таким чином, розпорядження свідчить про те, що з самого початку свого існування Сенат отримав досить широкі повноваження.
Інший указ Петра І від 5 березня 1711 р. визначив принципи і форми роботи Сенату, в основі яких був покладений принцип колегіальності. Цей же указ визначив спосіб обрання обер-фіскала, його обов’язки і способи їх реалізації. Він запровадив інститут фіскалів, які повинні були здійснювати таємний нагляд за всіма і всім.
В постанові Петра І про заснування колегій від 1718 р. пояснювалося, що таке колегії і чим вони відрізнялися від приказів, замість яких запроваджувалися. Цар намагався обґрунтувати думку про те, що колегії кращі від приказів, оскільки президенти в колегіях не мають такої сили, як старі судді, і не можуть нічого вирішувати без згоди своїх товаришів. Таким чином, обґрунтовувався принцип колегіальності, покладений в основу діяльності нового апарату управління.
Указ про єдиноспадкування від 23 березня 1714 р. завершив і юридично оформив злиття помість і вотчин в єдину „нерухому” спадкову власність. Водночас він обмежував право дворянина розпоряджатися цією власністю: заборонялось продавати і закладати її, а також ділити на частини між спадкоємцями. Указ чітко встановлював, яким чином має відбуватися успадковування в різних
випадках, але завжди вся нерухома власність могла бути передана лише одному з спадкоємців, а рухоме майно одержували всі інші.
Указ про купівлю до заводів сіл від 18 січня 1721 р. дозволяв промисловцям, незалежно від їхньої соціальної належності, купувати для своїх заводів кріпосних селян, щоб використовувати їх на заводських роботах. Водночас указ обмежував право володіння такими робітниками: вони оголошувались невід’ємною власністю підприємства, через те їх заборонялось продавати, закладати і заповідати без мануфактури, для якої вони були куплені. Цей указ став ще одним кроком на шляху перетворення російських мануфактур на кріпосницькі.
В постанові Петра І від 20 січня 1714 р. йшлося про організацію світських шкіл в провінції. Вона постановляла відіслати в губернії вчителів – випускників математичних шкіл, щоб вони навчали дітей дворян і піддячих арифметики і основ геометрії. Для дворянських дітей навчання в цих школах було обов’язковим і стало для них своєрідною повинністю: постанова забороняла одружуватися тим, хто не пройшов зазначений курс навчання.
Ще одним свідченням реформ Петра І в галузі освіти є його інструкція волонтерам 1697 р. Вона призначалася для дворян, яких цар відправляв за кордон вчитися, і викладала програму навчання. Згідно інструкції, головними предметами вивчення мали бути навігація і суднобудування. Крім того, кожен з волонтерів повинен був навчити даній спеціальності закріпленого за ним солдата і найняти на російську службу двох майстрів морської справи. Так Петро І намагався швидко забезпечити Росію необхідними їй спеціалістами.
Важливими джерелами з історії реформ Петра І є регламенти. Одним з них був Берг-привілей 1719 р. – регламент Берг-колегії. Він визначав її права і обов’язки, а також пільги і привілеї власників металургійних заводів. Згідно Берг-привілею, Берг-колегія керувала гірничою справою і мала широкі повноваження в цій галузі. Берг-привілей також вказував, як отримати дозвіл на заснування заводів. Він дозволив всім і кожному знаходити, добувати і обробляти метали і мінерали, засновувати заводи як на власних, так і на чужих землях. Підприємці лише повинні були платити землевласнику 32-у частину прибутку. Хто не мав коштів на заснування заводу, міг взяти позику у держави. Таким чином, Берг-привілей всіляко сприяв розвитку металургійної промисловості в Росії.
Регламент Мануфактур-колегії 1723 р. визначав права і обов’язки цієї установи. Згідно нього, Мануфактур-колегії належала верховна влада над всіма мануфактурами і фабриками, вона повинна була всіляко сприяти підприємництву в легкій промисловості, заснуванню нових мануфактур, наглядати за діяльністю підприємств і допомагати їм в разі необхідності. Регламент також передбачав пільги і привілеї для власників мануфактур і дозволяв всім бажаючим засновувати нові підприємства, обіцяючи всебічне сприяння. Вважаємо, що регламент Мануфактур-колегії найбільш повно відобразив принципи промислової політики уряду Петра І.
Митний тариф 1724 р. був яскравим відображенням протекціоністської політики уряду. Він встановлював дуже високе ввізне мито на іноземні товари, якщо такі самі товари вироблялися в достатній кількості на російських мануфактурах. Нижчим митом обкладалися товари, які в Росії хоч і виготовляли, але не в достатній кількості, а мінімальним – ті, які в Росії не виробляли. З товарів, які вивозили з країни, стягували низьке мито. Винятком було високе заборонне мито на сировину, необхідну для російських фабрик. Таким чином, митний тариф захищав російську промисловість від іноземної конкуренції.
Одним з найважливіших документів російської історії був Табель про ранги 1722 р. Він вводив нову ієрархію чинів, які можна було отримати завдяки особистій службі, піднімаючись поступово від чину до чину. Всі посади були розподілені „по горизонталі” на три паралельних ряди посад воєнних (в тому числі сухопутних, гвардійських, артилерійських, морських), статських і придворних і кожен ряд „по вертикалі” був розділений на 14 рангів, або класів. До Табелю були додані статті, які детально роз’яснювали його суть. Зокрема, вказувалося, що певний ранг можна отримати лише завдяки власним заслугам. Табель також надавав можливість отримати дворянство, в тому числі спадкове, вихідцям з інших станів.
