Після смерті Петра II в 1-й годині ранку 19 ( 30) січня 1730 вищий правлячий орган, Верховна таємна рада, почав радитися про нового государя. Майбутнє Росії визначали 7 людей: канцлер Головкін, 4 представники роду Долгоруких і двоє Голіциних. Віце-канцлер Остерман ухилився від обговорення.
Питання було непростим – помер останній прямий спадкоємець Романових по чоловічій лінії.Всі інші йшли по жіночій лінії: Єлизавета Петрівна і її племінник-дворічний Карл-Петер-Ульріх. Про цих наступників першого імператора від другого шлюбу на засіданні Таємної Ради навіть і не згадували. Долгорукі,князі Іван та його батько князь Олексій задумали на престол..наречену Петра2 княжну Катерину Олексіївну,зробити її Катериною2 і тим самим втримати владу в своїх руках. Вони навіть склали фальшивий заповіт,який ніби підписав Петро2 напередодні смерті. Та коли Долгорукий виклав заповіт на стіл перед Верховною таємною радою ті його висміяли,адже його підробка була очевидна.
Потім за пропозицією князя Голіцина вирішили звернутися до старшої лінії царя Іоанна Олексійовича, що був до 1696 номінальним співправителем Петра I. Відкинувши заміжню старшу дочку царя Іоанна Олексійовича, Катерину, 8 членів Ради вибрали на царство до 8 години ранку 19 ( 30) січня його молодшу дочку Анну Иоанновну, яка вже 19 років жила в Курляндії і не мала в Росії фаворитів і партій, а значить, влаштувала всіх. Ганна здавалася вельможам слухняною і керованою, не схильною до деспотизму. Користуючись ситуацією, верховники вирішили обмежити самодержавну владу на свою користь, зажадавши від Анни підписання певних умов, так званих " Кондицій ". Згідно " кондицій "реальна влада в Росії переходила до Верховної Таємної Ради, а роль монарха зводилася до представницьких функцій.
28 січня ( 8 лютого) 1730 Ганна підписала " Кондиції ", згідно з якими без Верховної таємної ради вона не могла оголошувати війну або укладати мир, вводити нові податки , витрачати казну на свій розсуд, проводити в чини вище полковника, підвищувати вотчини, без суду позбавляти дворянина життя і майна, вступати в шлюб , призначати спадкоємця престолу.
15 ( 26) лютого 1730 Анна Іванівна урочисто в'їхала до Москви, де війська і вищі чини держави в Успенському соборі присягнули государині. У новій за формою присяги деякі колишні висловлювання, що означали самодержавство, були виключені, проте не було і виразів, які б означали нову форму правління, і, головне, не було згадано про права Верховної таємної ради та про підтверджені імператрицею умови
Боротьба двох партій по відношенню до нового державного устрою продовжилася. Верховники прагнули переконати Анну підтвердити їх нові повноваження. Прихильники самодержавства і широкі кола дворянства бажали перегляду підписаних в Мітаві "кондиції". Представники дворянства недовго радились і о 4 годині дня подали нові умови, в яких просили імператрицю прийняти повне самодержавство, а пункти "кондицій" знищити.
Коли Ганна запитала схвалення у розгублених верховиків на нові умови, ті лише згідно кивнули головами. У присутності дворянства Анна Іванівна розірвала "кондиції" і свій лист про їх прийняття.
1 ( 12) березня 1730 народ вдруге склав присягу імператриці Анні Іоанівні на умовах повного самодержавства.
Сама Анна Іоанівна не дуже цікавилася державними справами, надавши ведення справ своєму фавориту Бирону і головним керівникам: канцлеру Г. І. Головкін, князю А. М. Черкаському, у зовнішніх справах Остерману і з військових справ фельдмаршалу Мініху
Прийшовши до влади, Анна розпустила Верховну таємну раду, замінивши її в наступному році кабінетом міністрів, до складу якого увійшли А. И. Остерман, Г. І. Головкін, А. М. Черкаський. Перший рік свого правління Анна намагалася бут присутньою на засіданнях Кабінету, але потім зовсім охолола до справ і вже в 1732 бувала тут лише двічі. Поступово Кабінет придбав нові функції, в тому числі право видавати закони і укази, що робило його дуже схожим на Верховну раду.
У роки правління Анни був скасований указ про єдиноспадкування (1731), заснований Шляхетний кадетський корпус (1731), обмежена 25 роками служба дворян.
В 1732 Анна Іванівна оголосила, що трон успадковує нащадок по чоловічій лінії її племінниці Єлизавети-Катерини-Христини, дочки Катерини Іоанівни, герцогині мекленбургской. Катерина, рідна сестра Ганни Іоанівни, була видана Петром I заміж за мекленбургского герцога Карла-Леопольда, але в 1719 з однорічною дочкою пішла від чоловіка до Росії. Анна Іванівна стежила за племінницею, що отримала після хрещення в православ'я ім'я Анни Леопольдівни, як за своєю власною дочкою, особливо після смерті в 1733 Катерини Іоанівни.
У липні 1739 Анну Леопольдівну видали заміж за герцога брауншвейгського Антона-Ульріха, і в серпні 1740 у пари народився син Іоанн Антонович.
5 ( 16) жовтня 1740 Анна Іванівна села обідати з Бірона. Раптом їй стало погано, вона впала непритомна. Хвороба визнали небезпечною. Серед вищих сановників почалися наради. Питання про престолонаслідування було давно вирішене, своїм наступником імператриця назвала двомісячну дитину, Іоанна Антоновича. Залишалося вирішити, хто буде регентом до його повноліття, і Бірон зміг зібрати голоси на свою користь.
16 ( 27) жовтня з хворої імператрицею зробився припадок, який віщував швидку кончину. Анна Іванівна наказала покликати Остермана і Бірона. У їхній присутності вона підписала обидва папери - про спадщину після неї Іоанна Антоновича при регенстві Бірона.
О 9 годині вечора 17 ( 28) жовтня 1740 Анна Іванівна померла на 48-му році життя. Лікарі причиною смерті оголосили подагру в поєднанні з сечокам'яною хворобою. Поховали її в Петропавлівському соборі в Петербурзі.
Біронівщина (стереотипи) 1.засилля іноземців,переважно німців.Видатні іноземці в Росії
-архітектори(Растреллі)
-учені(Н.Ж.Деліль,Р.З.Байср,Р.Ф.Міллер)
-музиканти і композитори
Згідно відомостям 1728 в польовій армії служив 71 генерал,іноземців-41 чи 58%. До 1738 частка іноземців-генералів навіть знизилась із 60 до 31 генералів,менше,ніж до «біронівщини». Цього недостатньо,щоб говорити про чужоземний вплив
2. «торгівля інтересами країни» і «розграбування її багацтв іноземцями»
Внутрішнє становище за часів «біронівщини»характеризується як вельми драматичне.
Дослідження Рєпніна переконують,що ці дані перебільшені
-торгівля по Петербургу з 1725 по 1739 збільшилась з 3,4 млн до 4,1 млн карбованців. Митні збори з 228 тис. карбованців 1729 виросли до 300 тис.карб. ввіз заліза зріс в 5 разів,а хліба більш,ніж в 22р.
-найпереконливішими є показники промисловості:
Виплавка чавуну на казенних заводах з 1729 по 1740 збільшилась з 252,8 тис. до 415,7 тис пудів. При Петрові Росія виплавила 10 тис,а Англія-17 тис.
3. пограбування національних багацтв іноземцями
-проблема недоїмок в 18ст не була вирішена жодним урядом. Селянське господарство не справлялось з пресом повинностей і і податків.у 1727-Доїмочна спец.канцелярія,в 1729-Канцелярія конфіскації.
4.наступ на інтереси рос. Дворян
У 1730 на передній план вийшли проблеми дворянства,яке вимагало нових станових привілеїв,вимагали зменшення терміну служби в армії до 20р,але найголовніше питання-дворяни вимагали відміни закону про єдиноуспадкування1714р
-у 1730 і 1731 указ про єдиноуспадкування був відмінений. У грудні 1736 указ,який за словами Соловйова»склав епоху в історії рос.дворянства» указом дозволили залишати одного з синів для «змісту» економії.
5.зневажання зовнішньополітичними інтересами Росії
-зовнішня політика Росії при царюванні Анни не зазнала істотних змін в порівнянні з петровським періодом
У 1726 Остерман уклав союз з Росією
6.репресивний режим
Історія Таємної канцелярії-головного репресивного органу 18ст.-показав,що вся система політ.розшуку,починаючи з законодавства і методів дії була придумана не Біроном,а його попередниками.
-теза про гоніння православної церкви за часів Анни.
Але цифри говорять,що цього не відбувалось. За часів Анни репресії не зросли,а склад Таємної канцелярії не збільшився(15-20 чоловік і приблизно 150 солдатів). Число арештантів політичних не перевищує 10тис.осіб,до Сибіру-не більше тисячі. Політ.справи не перевищували 2 тис. отже, не може йти мови про репресії.
7.переслідування церкви
З 1735 розпочався розшук старообрядців у Росії. Намагання усунути від влади Феофана Прокоповича.
Репресії Анни Іоанівни
Суть полягає у тому,що практично усі злочини прирівнювались до державних і смертної кари. За Анни-інститут «Слова і діла». Переслідування за будь-які згадки про Анну і правителів.
