Незважаючи на швидкий промисловий розвиток, Чехія, Моравія і Сілезія залишалися переважно аграрними областями. У землеробстві здійснювався перехід від трипілля до багатопілля, від пасовищного тваринництва до стійлового. Розвивався внутрішній ринок: зростання населення вимагав збільшення продуктів харчування, промисловість - сировини. Панські господарства займали третину всієї оброблюваної землі, притому найбільш родючою. Феодали прагнули розширити промислове підприємництво, обсяг найманих робіт. Панські оранки частково або цілком замінювалася грошовою рентою. Уже в 50-х рр. часткова або повна комутація охопила 20% чеських маєтків, але в аграрних областях цей процес йшов все ж повільно і при пануванні старих способів господарювання.
У польовому господарстві вирішальне значення стала набувати картопля. Держава підтримувала культивування картоплі і конюшини, розведення фарбувальних і олійних культур, тютюну, кукурудзи, тутових дерев, льону, фруктових садів. Нові культури вимагали і нових методів виробництва, застосування більш досконалих знарядь праці. Потрібна була і краща підготовка сільськогосподарських кадрів, уже в першій половині XVIII ст. з'явилися спеціальні економічні школи, у другій - лісові школи. В університеті першим професором землеробських наук став у 1776 р. Ігнац Йозеф Бучек.
Незважаючи на прагнення до нових способів господарювання, барщинно-кріпосницька система в Чехії з 60-70-х рр. XVIII ст. переживала глибоку кризу. Барщинні повинності селян досягли максимуму.
У 1771 р. уряд запропонував кодифікувати селянські повинності відповідно до можливостей господарства. Зміцнювалося і право селян на землю. Але шляхта запекло опиралася подібним заходам і саботувала їх. Без втручання самих селян землевласники-феодали ніколи б не відмовилися від своїх привілеїв.
Причиною спалахнувшого в 1775 р. селянського повстання було важке становище залежного населення, приводом же послужили чутки про те, що місцева влада нібито приховують від підданих урядові заходи, спрямовані на полегшення їх становищаВ цей же час поширилися чутки про видання патенту, що скасовує панщину взагалі. 20 березня 1775 р. численні представники селянства рушили до Праги. Їх метою було отримання письмового підтвердження патенту про зниження або скасування панщини, податків і податей. «Сільські губернії» представляли помірне крило руху. У разі відмови феодалів від виконання вимог селян передбачалося провести антибарщинну акцію протесту по всій Чехії.
Але місцями рух прийняло стихійний характер. Коли замість звільнення від панщини прийшло розпорядження з'явитися для роботи на панські поля, хвилювання посилилося. Поштовхом до відкритого виступу став арешт його вождів в маєтку Смирнов-Жице 19 березня 1775 р. Селяни рушили натовпом до Праги з багатьох областей Чехії. Вони громили панські резиденції і костели, зводили рахунки з поміщицькими чиновниками і т.д. Уряд вислав війська. Почалися бої, найбільше з яких сталося 25 березня у Хлумца над Цідліной. Два штурму хлумецького замку селянами успіхом не увінчалися. 24 березня селяни, що підійшли до Праги, були зустрінуті рушничним вогнем і за короткий час розігнані. У першій декаді квітня повстання було остаточно придушене у всій Чехії. Проте влітку 1775 р. селяни ще організовували різні акції і демонстрації, які, втім, ні до чого не привели. Сотні учасників руху були піддані різним покаранням, кілька ватажків страчені. Правда, за утихомиренням повсталих послідувала амністія.
Потужний антифеодальний рух змусив уряд вирішувати селянське питання. 13 серпня 1775 р. для Чехії і 7 жовтня для Моравії були видані панщинні патенти, які встановлювали диференційовану панщину селянам в залежності від їх майна. Залежні селяни ділилися на 11 груп. Робота без тяглової сили встановлювалася в розмірі від 13 днів на рік до 3 днів на тиждень, кінна панщина становила 3 дні на тиждень з 1-4 одиницями коней. Найбільш багатим селянам наказувалося надсилати влітку на один тиждень пішого працівника на панщинні роботи. Передбачалася також оплачувана робота на пана.
Терезнанський панщинний патент полегшував становище тільки найбільш заможних селян. Головне ж значення повстання визначалося тим, що воно стало каталізатором подальших аграрних реформ, в тому числі однією з найважливіших, відомої як раабізація - по імені палацового радника Ф.А. Раабе, який її запропонував і практично здійснив. Сутність цієї реформи полягала в поділі панської землі серед селян та переказ панщини на грошову ренту, а результатом стало виникнення 128 нових сіл в Чехії і 117 - в Моравії. Заміна панщини грошовою рентою послабила особисту залежність селян від феодала, але глибока криза панщинно-кріпосницької системи ліквідовано не був.
Завдяки підтримці урядом мануфактур число їх у другій половині XVIII ст. значно зросло. Уряд надавав іноземним майстрам і підприємцям можливість селитися в Чехії, давало їм позики для заснування підприємств. Отримували фінансову підтримку і чеські підприємці. Як господарі мануфактур, так і робочі звільнялися від військової служби і панщини, що призвело в першу чергу до зростання текстильних мануфактур на основі капіталістичних принципів.
Суть та значення реформ Йосифа ІІ. Політика йосифінізму. Йосиф ІІ, співправитель імперії з 1765 р. та імператор з 1780 по 1790 рр. ще більше посилив централізацію, відібравши останні обмежені функції в станів «спадкових земель», і встановив податки на свій розсуд. З прагматичних міркувань німецька мова стає мовою адміністративного управління, а з 1744 р. в Чехії – мовою освіти. Чеська мова стає все менш вживаною.
Церковна політика. Стрижнем йосифінського законодавства були церковно-політичні заходи та розпорядження. Імператор хоч і був переконаним і побожним католиком в чому переконався і Папа Римський під час свого візиту до Відня у 1782 р. Однак Йосиф ІІ виступав з позицій віротерпимості й захисту державних інтересів. Патентом про віротерпимість (1781 р.) гарантувалася свобода віросповідання та громадянська рівність християн-некатоликів з католицькою більшістю. Попри певні застереження та обмеження акт про віротерпимість означав початок нової ери в австрійській церковній політиці, що мала сприяти повній рівноправності всіх визнаних церковних громад. Втім уряд з недовірою ставився до окремих сект, які важко було контролювати. Характерно, що законодавство про віротерпимість мало менше спротиву, ніж інші реформи Йосифа ІІ[7]. Євреї хоч і не отримали через окреме розпорядження повного зрівняння в громадянських правах, все ж набули значних прав, в яких їм досі відмовляли — їх допустили до ремесел, промислів, промислової діяльності та здобуття вищої освіти, було скасовано дискримінаційні приписи щодо одягу. Натомість будувалися нові церкви та відкривалися приходи, створювалися комфортні умови для місцевих священиків, які й складали крило прихильників імператора. Не менше суперечок, ніж довкола адміністративних реформ та державних заходів щодо церкви, було довкола соціального законодавства, яке ініціював монарх. Перші кроки в цьому, як уже зазначалося, були зроблені в епоху Марії Терезії. Законодавство Йосифа ІІ принесло користь для селян. У 1781 р. Скасовувалось кріпацтво в тих районах, де воно ще існувало, було здійснено спроби кадастрового реєстру і нового порядку земельного оподаткування. Саме ці розпорядження дуже добре зарекомендували себе і в широких колах здобули для Йосифа ІІ репутацію народного цісаря.
- Адміністративні перетворення.
У сфері адміністрування прагнули до якомога більшої уніфікації вищих органів влади, в яких кількість бюрократичного апарату потрібно було зменшити, зокрема було скорочено майже в чотири рази кількість членів Державної ради. В адмініструванні провінціями створили щось схоже на спільне внутрішньоавстрійське губернаторство для Штирії, Каринтії та Країни.Державній структурі належало за допомогою освіченого правління створити належні умови для добробуту громадян. Для цього слід було дотримуватися порядку, моральності і безпеки, тож обов’язки з нагляду за цим покладалися на засновану в 1749 р. поліцейську комісію. 1782 р. президент Нижньо-Австрійського правління Й. Перген створив дирекції провінційної поліції, чим заклав підвалини для довготривалої організації всієї поліцейської системи
- Створення ефективного бюрократичного апарату. саме Йосиф ІІ активно взявся за справу створення дієвого бюрократичного апарату, хоча вже за правління Марії Терезії намітилися суттєві зрушення в даному напрямі. Йосиф II бажав створити разом зі станом добрих службовців дієвий інструмент для здійснення державних реформ: вишколене в університетах, оплачуване державою і тому залежне від неї чиновництво було надійнішим гарантом реформування держави та суспільства в дусі Просвітництва, ніж стара феодальна аристократія, яка, як правило, мала звичку чинити опір новаторству і хизувалася своїми привілеями. Чиновники здобували якісну освіту в університетах, що забезпечувало кваліфікованість нового державного апарату, в якому був зацікавлений монарх з метою зміцнення держави.
- Цензура. Сам Йосиф ІІ не був прихильником суворих методів цензури, однак таке помірковане ставлення до даного питання призвело до виявлення відвертого вільнодумства. Тому закон від 1781 р. передбачав жорсткий контроль за друком, а особливо за пресою. Цензура не в усіх сферах діяла однаково і вищий клір протестував проти значного поширення антицерковної літератури, прагнучи в цьому скористатися її допомогою.
- Судочинство. У сфері судочинства йосифінізму належать значні досягнення. Зберігався запроваджений ще за Марії-Терезії поділ правосуддя та адміністрації, поміщицьке патримоніальне судочинство було значно обмежене. Це стосувалося переважно корінних німецьких земель, на інших територіях реформи ще так далеко не сягнули. У 1787 р. було переглянуто і оновлено укладений ще за Марії Терезії карний кодекс. Смертну кару (незалежно від станової судової практики) Йосиф ІІ скасував, натомість йосифінський закон передбачав тяжкі тюремні, каторжні та тілесні покарання. Заходи Йосифа ІІ хоч і мали значні недоліки та суперечності, все ж носили прогресивний характер і дали чимало позитивних зрушень.
