Правління Миколи 1 почалося придушенням повстання декабристів в 1825, 14 грудня. Завершилося царювання під час Кримської війни, в період оборони Севастополя в 1855, в лютому.
На всіх рівнях системи управління Микола 1 прагнув встановити максимальну старанність, надавши структурі “доцільність і стрункість”.
В якості першочергового завдання цар бачив зміцнення поліцейсько-бюрократичного відомства. Реформи Миколи 1 в цій сфері складалися в боротьбі з революційними рухами, у зміцненні самодержавного ладу. Виконання цих ідей цар бачив у послідовному проведенні воєнізації, централізації і бюрократизації. Реформи Миколи 1, коротко кажучи, сприяли формуванню продуманої системи всебічного втручання держави в культурну, економічну, суспільно-політичне життя країни.
Разом з цим цар прагнув до особистого контролю над усіма формами держуправління, а також до зосередження в своїх руках рішення і приватних, і спільних справ, без залучення відповідних відомств та міністерств. У зв’язку з цим створювалися численні таємні комісії і комітети, які перебували безпосередньо у веденні правителя і часто замінювали міністерства.
Реформи Миколи 1 торкнулися і канцелярію. Розростаючись, це відомство стало відображенням режиму монархічної влади.
Велике значення мало видання пятнадцятитомного “Зводу Законів” в 1832 році. Російське законодавство стало впорядкованим, абсолютизм в країні отримав більш тверду і чітку юридично-правову основу. Однак за цим не послідувало жодних змін ні в політичній, ні в соціальній структурі кріпосницької Росії.
Реформи Миколи 1 торкнулися діяльності Третього відділення Власної канцелярії. Під його управлінням був заснований жандармський корпус. У результаті, вся країна (окрім області Закавказзя, Війська Донського, Фінляндії і Польщі) була поділена на п’ять, а потім на вісім округів під управлінням жандармських генералів.
Таким чином, Третє відділення стало доповідати государеві про найменших змінах в настроях народу. Крім того, в обов’язки відомства входила перевірка діяльності державної системи, органів місцевої та центральної адміністрації, виявлення фактів корупції та свавілля, притягнення винних до відповідальності та інше.
Головна небезпека “інакомислення” та “вільнодумства” таїлася в області друку й освіти. Так вважав Микола 1. Реформи в навчальних закладах розпочалися з самого сходження царя на престол. Імператор вважав, що повстання декабристів стало результатом “помилкової виховної системи”.
Таким чином, з 1827 року було заборонено прийняття кріпаків в університети і гімназії. У 1828 році був виданий “Статут про навчальні заклади”, а в 1835 році – “Університетський Статут”.
Реформи Миколи 1 відбилися на цензуру. У 1828 році були введені нові правила. Вони, безумовно, пом’якшували раніше прийняті, однак передбачала велику кількість обмежень і заборон. Микола 1 вважав боротьбу з журналістикою одним з головних завдань. З цього моменту під забороною опинилося видання багатьох журналів.
У другій чверті 19 століття гостро постало селянське питання в країні. Микола 1 провів реформу державної села. Однак зміни носили досить суперечливий характер. Безумовно, з одного боку виявлялася підтримка підприємництва, заможної частини села. Однак разом з цим посилився податковий гніт. В результаті, на зміни в державній селі населення відповіло масовими повстаннями.
У період з 1839 по 1843 рік була проведена грошова реформа, в результаті якої був затверджений кредитний рубль, який дорівнює був одному карбованцю сріблом. Це перетворення дозволило зміцнити фінансову структуру в країні.
Останні роки правління імператора сучасниками були названі “похмурого семиріччя”. Уряд у цей період прийняв заходи по припиненню зв’язків російського та західноєвропейського народу. В’їзд до Росії для іноземців, як і виїзд з неї росіян був фактично заборонений (винятком був дозвіл центральної влади).
