Ніщо не існує ні до матеріального світу, який перебуває в процесі вічного перетворення, ні після нього, ні поза ним. Ця обставина відображена в принципі зв'язку всього зі всім, або, іншими словами, в принципі матеріальної єдності світу. З точки зору діалектичної логіки будь-яка річ виявляється не просто ізольованим "об'єктом", який зовнішнім чином взаємодіє з сусідніми "об'єктами", а лише певним моментом в вічному кругооберті форм матерії, "вузликом" в сітці незліченних зв'язків, взаємопереходів. Таким чином, будь-яка річ виступає не тільки в своїй "окремості", а й як представник цілого, його відображення, його нерозвинута форма. В кожному предметі, і відповідно, в кожному понятті, в, так сказати, скороченому, спресованому, згорнутому вигляді втілена, вся його історія, все різноманіття його зв'язків. Завдання вченого – навчитися їх "вичитатувати", розшифровувати, розгортати. Проблемою Безкінечного і кінечного займався Кант. З одного боку, все багатство реального світу Кант втиснув у свої 12 апріорних категорій загальної логіки і вважав їх вічними, незмінними, нерухливими, які за жодних обставин не переходять одна в одну. З іншого боку, розглядаючи так звані антиномії «чистого розуму», розкрив глибоку діалектику взаємозв’язку категорій кінечного і безкінечного, простого і складного, причини і наслідку, свободи і необхідності. Антиномія (грец.- суперечність у законі) – нездоланна суперечність, ускладнення. Що це за антиномії «чистого розуму»? Кант у своїй праці «Критика чистото розуму» розглядає чотири такі антиномії. Для прикладу розглянемо дві з них:
1. Світ має початок у часі і просторі. Світ не має початку і в часі, і в просторі.
2. Будь-яка скадна річ складається з простих частин. У світі немає нічого простого.
