Методологія не є суспільною наукою і має прошарків характер. Розрізняють 3 рівні методологічного знання. Найбільш загальний характер має філософська методологія, що є першим рівнем методології. Її альтернативні підходи – діалектика та метафізика. Другий рівень методології – це загальнонауковий рівень методології, який включає у себе елементи діалектики й метафізики. Для загальнонаукових методів виділяють: індукція, дедукція, системний аналіз, синергетика, аналіз і синтез тощо. Третій рівень методологічного знання – це методологія конкретного предмета, наприклад, в мат. аналізі, теорії ймовірностей, мікроекономіці. Причому слід зазначити, що всі види методологій пов’язані, одне з одним. Метатеоретичною є загальнофілософська методологія, яка пов’язана з світоглядними принципами.
При всій відмінності і різноманітті методів вони можуть бути розділені на кілька основних груп:
1. Загальні, філософські методи, сфера застосування яких найбільш широка. До їх числа належить і діалектико-матеріалістичний метод.
2. Загальнонаукові методи, що знаходять застосування у всіх або майже у всіх науках. І своєрідність і відмінність від загальних методів в тому, що вони знаходять застосування не на всіх, а лише на певних етапах процесу пізнання. Наприклад, індукція відіграє провідну роль на емпіричному, а дедукція - на теоретичному рівні пізнання, аналіз переважає на початковій стадії дослідження, а синтез - на заключній і т. д. При цьому в самих загальнонаукових методах знаходять, як правило, свій вияв і заломлення вимоги загальних методів.
3. Приватні або спеціальні методи, характерні для окремих наук або областей практичної діяльності. Це методи хімії або фізики, біології чи математики, методи металообробки або будівельної справи.
4. Нарешті, особливу групу методів утворюють методики, що представляють собою прийоми і способи, що виробляються для вирішення якоїсь особливої, приватної проблеми. Вибір вірної методики - важлива умова успіху дослідження. Звернемося насамперед до методів, які знаходять застосування на емпіричному рівні наукового пізнання - до спостереження і експерименту. 1Наблюденіе - 0 це навмисне та цілеспрямоване сприйняття явищ і процесів без прямого втручання в їх перебіг, підпорядковане завданням наукового дослідження. Основні вимоги до наукового спостереження наступні: 1) однозначність мети, задуму; 2) системність в методах спостереження; 3) об'єктивність; 4) можливість контролю або шляхом повторного спостереження, Чи-бо з допомогою експерименту. Спостереження в сучасній науці пов'язане з широким використанням приладів, які, по- перше, посилюють органи почуттів, а по-друге, знімають наліт суб'єктивізму з оцінки явищ, що спостерігаються. 1Експерімент 0 на відміну від спостереження - це метод пізнання, при якому явища вивчаються в контрольованих і керованих умовах. Експеримент, як правило, здійснюється на основі теорії або гіпотези, що визначають постановку задачі та інтерпретацію результатів. Переваги експерименту в порівнянні зі спостереженням полягають у тому, по-перше, що виявляється можливим вивчати явище, так би мовити, у "чистому вигляді", по-друге, можуть варіюватися умови протікання процесу, по-третє, сам експеримент може багаторазово повторюватися. Спостереження й експеримент є джерелом наукових фактів, під якими в науці розуміються особливого роду пропозиції, що фіксують емпіричне знання. Факти - фундамент будівлі науки, вони утворюють емпіричну основу науки, базу для висунення гіпотез і створення теорій.
