Пізнавальна діяльність, продукування нових знань – чинники, наскрізні для людини. Ці процеси розгортаються у сфері культури. Вищою формою пізнання є наука. Вона – вид діяльності, форма творчості, суспільної свідомості та соціальна інституція. Врахування усіх цих ознак уможливлює формування її раціонального образу як засадничого чинника наукової культури. Аналізуючи кризові явища у європейській культурі на початку XX ст., Е.Гуссерль багато уваги приділяв науці, особливостям, тенденціям і наслідкам її розвитку, зокрема, для суспільства та культури в цілому. А як самозростаюча система знання наука і самодисциплінуюча. Спрямована на освоєння предметної дійсності, речей та їх властивостей і т.ін., вона, як максимально раціоналізована система знання у дії, відмежовується від усього, що не “працює” на її основну мету, жорстко зорієнтовує пошук вирішення визначених завдань та засобів їх досягнення.Наука, наукове пізнання є квінтесенцією пізнавального ставлення людини до світу. Історичний розвиток наукового дослідництва визначав можливості людського мислення, культури в цілому, відтворюючи у системі останньої генетичні якості раціональності, культурності пізнавального освоєння дійсності і знання, наукового пізнання та знання, зокрема. Подібно до гуманітарно-художньої та інженерно-технічної культури, наукова все чіткіше виокремлювалася в системі загальної культури. Особливо ж актуалізувалась вона наприкінці ХХ ст. внаслідок різнопланових – матеріально-Наукова культура покликана мінімізувати вплив негативних чинників на людину, скажімо, техногенного походження, сприяючи раціоналізації діяльності. Вона синтезує такі виміри буття науки у культурі, як наукові знання, наукова свідомість, науково-дослідницькі орієнтири, ідеї, норми і цінності наукової творчості. Якщо сучасний соціокультурний розвиток як найперспективніший засіб актуалізує науку, то остання, відповідно, конституюється науковою культурою. А, реалізуючи тенденції формування, збагачення наукової культури, культура універсальна демонструє нові можливості людинотворчості. Як наукова культура наука поширює її орієнтири та норми на соціокультурну діяльність. Наука, наукові знання і мислення, будучи застосованими в інших видах діяльності і творчості, ретранслюють норми й вимоги наукової раціональності. Свідченням наукової культури є послідовність, логічність, виваженість, доречність суджень та підходів, що досягається завдяки критицизму, системності, реалізму, аргументованості, перевірюваності припущень і висновків, раціональністю. Наукові знання та науково-пізнавальна діяльність є соціокультурними феноменами, їх існування і розвиток визначені соціокультурними формами взаємодії людини із природою і, отже, “культурність” від самого початку є їхньою невід’ємною рисою. Наукова культура “мінімізує” вплив чинників, спрямованих проти людини, це своєрідне ціннісно орієнтоване і науково вивірене духовно-інтелектуальне утворення, що забезпечує існування, життєтворчість сучасної людини. У формі наукової культури у науковому пізнанні працює максимально сконцентрована наука
