По-перше, пізнання є відношення суб'єкта до об'єкта (інгенція). По-друге, пізнання є відображення об'єкта суб'єктом. По-третє, пізнання є творчість або конструювання дійсності. По-четверте, пізнання є діяльність, яка наслідує форму практики, праці, суспільної комунікації (спілкування).
Відношення. Щоб зрозуміти суть означеної опозиції, треба придивитися до змісту ключових гносеологічних термінів — «суб'єкт» і «об'єкт». Згідно з першим варіантом розуміння пізнання воно можливе за наявності трьох складових: Суб'єкт — носій субстанціальних властивостей і характеристик, завдяки чому є витоком пізнавальної активності, спрямованої на об'єкт. Головною субстанціальною властивістю суб'єкта, визначальною для можливості пізнання, є єдність пізнавального. Я, тобто єдність самосвідомості (сприйняття, мислення, пам'яті) і почуттів. Відсутність такої єдності означає не лише можливість пізнання, а й втрату душевної норми - роздвоєння особистості, самозабуття і т. п. Суб'єкт має ставитись до простору об'єктів відсторонено, з погляду вічності. Головні ознаки об'єкта — протистояння суб'єктові, змінюваність у просторі й часі, здатність чинити опір необґрунтованим відповідними засобами діям з ним (вияв його «об'єктивності»), здатність натякати на межу знань, якими оперує суб'єкт. Інтенція — 3 складова, деяке відношення між суб'єктом і об'єктом, спрямованість суб'єкта на об'єкт. інтенції передбачає увагу до об'єкта, вирізнення його з маси речей. У науковому пізнанні вирізнення об'єкта виливається у цілу низку складних феноменологічних процедур просторової фіксації об'єкта (його точної прив'язки до систем топографічних координат, встановлення реальної і віртуальної часовості, опис взаємодії з іншими об'єктами, детальний і загальнозрозумілий опис подій його змінюваності тощо. Головне у пізнанні — чітке розрізнення станів інтенції від властивостей самого об'єкта. Ігнорування цього призводить до соліпсизму — станів інтенції, за якою існую я один, а об'єкти є лише комплексами моїх почуттів і уваги, не існуючими самостійно.
Відображення. На відміну від попередньої точки зору, розуміння пізнання як відображення схильне і в суб'єктові вбачати витоки активності, здатної діяти на суб'єкта як сприймана цієї зовнішньої активності, який фіксує ці дії в чуттєвості і мисленні. Суб'єкт, таким чином, уподібнюється пасивному реєстратові відображень об'єкта. І що більша його активність, то точніше, без суб'єктивних домішок він зображає сутність відображуваного об'єкта у знаннях про нього. Пізнання як відображення розглядали ще давньогрецькі матеріалісти, але свого піку ця позиція досягла у філософії марксизму. Версія пізнання як відображення наголосила на особливому значенні притаманних суб'єктові чуттєвості і розуму. Відповідно до них виділяють дві форми пізнання. У філософських системах Нового часу це пізнання чуттєве і раціональне. Ці форми знання найчастіше розглядають як два послідовні етапи його формування. Найпростішою, елементарною формою чуттєвого пізнання є відчуття. Відчуття виникає в мозку людини внаслідок дії на органи чуття якихось об'єктів. Відчуття — це чуттєвий образ окремих сторін, процесів, явищ об'єктивного світу. Внаслідок активної діяльності людської свідомості образи відчуттів, потрапляючи в людський мозок, піддаються активній обробці і перетворюються в образи сприйняття.Сприйняття — це цілісний чуттєвий образ предметів, процесів, даних за допомогою спостереження. Раціональне пізнання, логічне мислення розглядається в діалектичному матеріалізмі як другий, вищий рівень пізнання. Мислення — це активний процес пізнавальної діяльності свідомості. Воно діє на тому рівні, де немає безпосереднього контакту з об'єктивною реальністю. Мислення спирається на результати чуттєвого пізнання і дає узагальнене знання. Прихильники діалектичного матеріалізму дають таке визначення мислення: Мислення — це ціле спрямоване, опосередковане та узагальнене відображення у свідомості людини суттєвих якостей і відношень дійсності.Мислення здійснюється у трьох основних формах: поняття, судження і умовивід. Поняття — це форма мислення, в якій відображаються загальні, суттєві ознаки, зв'язки і відношення дійсності. Судження - це така форма мислення, в якій за допомогою зв'язку стверджується (або заперечується) що-небудь про щось. Умовивід — це форма мислення у вигляді розмірковування, в результаті якого з одного або декількох суджень, що називають посиланнями, виводиться нове судження - висновок, або наслідок.
Пізнання, таким чином, – це діяльність, що ставить мету оволодіння незвичним і невідомим у світі через вироблення нової інформації, знання. Тому пізнання завжди творчий акт, у якому поєднані суб'єкт, засоби, методи й об'єкт. Суб'єкт – це людина, яка пізнає, користуючись певними знаряддями пізнання. Ними можуть бути не тільки органи людського тіла – руки, ноги, зір, вуха, язик та ін., але й прилади та механізми. Наприклад, автомобіль у пізнанні може бути засобом, якщо він виконує функції пересувної дослідницької лабораторії. Засобами пізнання у юристів, істориків та ін. є книги, юридичні акти чи навіть лопата під час археологічних розкопок.
