Буття, іноді Суще — одне з найважливіших, найбільш абстрактних світоглядних понять, до яких дійшло людство в процесі свого розвитку. Питання буття є найважливішими питаннями у житті кожної людини. Не дивно, що ці питання цікавили людей з найдавніших часів і відповіді на ці питання займали важливе місце у віровченнях і філософських теоріях різних часів.Таким чином проблема буття — це одночасно є проблемою роздумів і пошуку істини (філософії) і проблемою віри і віровчення(релігії).
Поняття «буття» (сущого) у більшості віровчень тісно пов'язане з поняттям Бога (Сущого). Бог може розглядатися і як володар Буття, і як причина Буття, і ототожнюватися з Буттям. Тут можна згадати і одне з імен Бога у Святому Письмі — Ягве або Єгова (тобто «той, що є»).
Слід звернути увагу на основну відмінність «сучасного» матеріалістичного (наукового, філософського) сприйняття буття від релігійного, на яку звертають увагу люди, знайомі з обома підходами. Якщо матеріалісти бачать буття у вигляді певного начала всесвіту і відповідно вживають для його позначення слово «суще», то віруючі люди часто розглядають буття як неповторну, єдину, унікальну Особу, яку називають Бог (Сущий). Що стосується Бога, то вже в середньовіччі було доведено неправомірність застосування до Нього визначення «сущого», адже в такому разі Бог набував рис речей. Отже, бог має «буття», але не є «сущим» (оформленим, визначеним на зразок речей).
Розділ філософії, який вивчає буття називається онтологія. Слід зауважити, що у давнину, у християнській, зокрема у православній грецькій і староруській традиції, вся філософія розглядалася як наука про буття, пошук і прагнення до Софії (Істини, Божественної Премудрості) — одного із проявів Сущого. Поняття онтологія з'явилося у Європі Нового часу, тобто значно пізніше, коли про стародавнє трактування поняття філософія забулося.
Поняття «буття» дає змогу позначити і описати все, що є, все що існує — все. Буття як реальність багатогранна, надзвичайно складна по структурі. Залежно від підстав виділяють різні сфери, рівні і градації буття. Наприклад, можна розглядати буття як єдність таких сфер:
1. Матеріально-предметне буття. Це світ чуттєво сприйманих об'єктів, які впливають на свідомість, мислення через органи почуттів. Тут буття представлене як світ чуттєвих образів у її конкретно-предметному вираженні. Це світ речей, конкретних ситуацій, світ діяльності щодо створення предметів, перш за все, у трудовій, економічній, побутовій сферах буття. У матеріалістичної філософії — це світ матерії, об'єктивної реальності.
2. Об'єктивно-духовне буття. Це духовне життя людини в її соціальності: світ думок, наукових теорій, пізнання, світ духовних цінностей, світ філософії, світ емоцій, переживань, світ відносин та ін., реально існуючих як загальнолюдська культура, як суспільну свідомість, як менталітет тієї чи іншої нації, суспільства.
3. Громадсько-історичне буття. Включає в себе як матеріальні, так і духовні елементи буття. Це реальні відносини в історичному часі: реформи, революції, війни, «переселення» народів, зміна влади і форм держави, поява і зникнення на карті нових країн, міст, цивілізацій і т. д.
4. Суб'єктивно-особистісне буття. Воно включає у себе також матеріальний і духовний елементи, але це життєдіяльність вже конкретного індивіда із його неповторним індивідуальним досвідом, конкретними особистісними проявами буття, що відбуваються тільки із даною людиною, і тим вже відрізняються від загальної течії життя.
Можна структурувати буття за розходження способів функціонування і форм відображення: нежива, жива природа і соціум або літосфера, біосфера і ноосфера. По формах руху: механічна, фізична, хімічна, біологічна, соціальна (класифікація Ф. Енгельса). За системності взаємодій: Мегасвіт, макросвіт, мікросвіт (всесвіт, галактики, зоряні системи, планети, предмети, речовина, молекули, атоми, ядра, елементарні частинки, поля і т. д.). Буття, за сутністю, є причиною всієї дійсності. Проблема буття — серце філософії. Філософія буття зветься онтологією.
Найбільше розвинені концепції буття розробили Платон та Арістотель; ці концепції можна вважати провідними парадигмами (взірцями) розуміння буття і донині. У Середні віки буття постає в окресленні абсолюту. Абсолютним буттям є Бог, за своїми якостями він вічний, незмінний, всеохоплюючий; є запорукою того, що буття невмируще.
Найпершою умовою розуміння буття є вироблення категорії «все». Якщо дійсність постає перед нами через серію локальних фрагментів, які невідомо де та як починаються та невідомо куди зникають, невідомо, як між собою поєднуються, то схопити реальність у статусі буття неможливо. З іншого боку, як уже зазначено, будь-яка визначеність потребує позначення меж. «Усе» межує з «нічим», тому перші визначення буття йдуть через зіставлення та використання саме цих категорій.
Виразнішу форму категоріальних визначень ці терміни набули у давньогрецькій натурфілософії. Зокрема, Фалес Мілетський стверджував, що «все утворюється із води» (або «все народжується із води»). Але натурфілософія пішла далі у розробленні зазначених термінів, висунувши поняття «першого початку всього» («архе»).
