В епоху Відродження виробляється новий стиль мислення, який головну роль відводить не форма вираження ідеї, а її змісту. Схоластична ж традиція створення філософських творів була пов'язана з догматичної, «менторський» манерою викладу, побудованої на тлумачення авторитетного, релігійно несуперечливого тексту. Філософи Відродження протиставили цьому підходу жанр літературно-риторичне, розрахований на освічені світські верстви читачів, а не тільки на вузькоспеціалізовану аудиторію професійних богословів.
Ієрархічне представлення про світобудову в Відродженні замінюється на концепцію про світ, в якому відбувається взаємопроникнення земного, природного і Божественного почав. Природа трактується філософами Відродження пантеїстичним, в чому проявляється вплив неоплатонізму з вченням про Світовий Душе. На думку Плотина Душа, зійшов у величезну масу природи, проймає і висвітлює її, як Сонце пронизує своїми променями і висвітлює темна хмара. Тим самим Душа повідомляє матерії сенс, цінність і красу, без яких світ би не існував.
Гілозоізм був притаманний поглядам Платона і Аристотеля. В епоху Відродження Гілозоізм під впливом концепцій античних мислителів використовується як аргумент при обгрунтуванні єдності людини з її свідомістю і природи. Так, Бруно стверджував, що світова душа як принцип життя, як духовна субстанція, знаходиться у всіх без винятку речах, складаючи їх рушійне початок.
Одним з перших представників епохи Відродження, хто найбільш повно представив ці ідеї, є Данте Аліг'єрі (1265 - 1321). Йому належить «Божественна комедія». На думку автора, людина греховен як і весь рід людський і повинен, для досягнення раю, пройти через пекло і чистилище. Данте ратує за торжество християнської Церкви, символом якої є Беатріче, його кохана.
Інший видатний представник гуманізму відродження - Франческо Петрарка (1304 - 1374). Його «Книга пісень» включила 366 віршів, сонетів, канцони, балад. Вона розбита на два великих цикли, перший з яких присвячений життю мадонни Лаури, а другий - її смерті. Лейтмотивом циклу про життя мадонни Лаури може служити перша фраза сонета «Життя - це щастя», а епіграфом - «Нам тільки раз дається земне життя». Найзнаменитішу з творів - «Моя таємниця». У ньому поет говорить про те, що багато чого в житті робить її радісним і щасливим, надзвичайна краса і гармонія природи, найбільшим творінням якої є людина. Безсмертя він розуміє перш за все, як славу людини серед інших людей. Гуманіст пише: «Істинна слава настільки міцна, що тікай від неї, вона наздожене і буде супроводжувати: так що піклуйся про доблесть, поки живеш, тоді слава буде йти за тобою і після смерті».
Одним з видатних виразників ідей неоплатонізму в даний період був Микола Кузанський (1401 - 1464), видатний церковний діяч, містик і богослов. Розмірковуючи про природу ангелів і Боголюдини, він у той же час посилено і плідно працював над проблемами математики і природознавства, набагато випереджаючи свою епоху.
Найбільшими представниками плеяди італійських натурфілософів були М. Коперник, Дж. Бруно, Г. Галілей. Микола Коперник (1473 - 1543) - великий польський астроном, праці якого справили переворот в розвитку наукового знання. «Коперніковская революція» не зводилася до простої заміни Землі Сонцем як передбачуваного центру світу. Була запропонована принципово нова модель світобудови, що базується на об'єктивно істинної картині руху планет, що стало каменем спотикання для визнання навчання Коперника теологією. Коперніковская теорія виявилася в непримиренній суперечності не тільки з текстом Святого Письма. Геліоцентрізм Коперника вів до десакралізації космосу, до корінного перегляду усієї фізичної картини світу. Розвалювалася ієрархічна структура світобудови.
