Розквіту середньовічної схоластики в XIII-XIV ст. значною мірою сприяли три обставини: 1). Виникнення нових освітніх центрів в Європі - середньовічних університетів (лат. universitas - «обєднання», «корпорація»). 2) Виникнення і широке поширення у XIII ст. двох нових чернечих ( «жебракуючих») орденів, що влаштувалися у відносній незалежності від місцевої церковної священичої ієрархії і поставили метою своїх місіонерських занять проповідь істини християнського віровчення - не тільки з кафедр парафіяльних, але і в першу чергу університетських: францисканського (інша назва - орден менших братів, або ж «мінорітов», от лат. minor - «менший»), заснованого в 1209 р. св. Франциском Ассизским (Джованні Бернардоне, 1181/1182 - 1226 рр..), І домініканського (інша назва - орден братів проповідників), створеного в 1216 р. св. Домініком (Домінік де Гусман, ок. 1170-1221 рр..). Практично всі найбільші богослови-схоласти XIII і XIV ст., Що викладали в різний час у відомих університетах, належали до того чи іншого зі згаданих орденів - до францисканському (Бонавентура, Дуні Скот, Вільям Оккам), або ж до домініканському (Альберт Великий, Фома Аквінський). 3) Виникнення специфічно нового ставлення до античної (язичницької) філософській науці, що відбулося внаслідок необхідності для представників нових чернечих орденів проповідувати істини Одкровення для мирян, що зїжджаються з різних кінців в богословські центри Парижа, Оксфорда, Кельна та ін., І через супутнього цим новацій виявлення смаку до занять фізикою і метафізикою в дусі античних наукових і філософських традицій внаслідок нової рецепції (за посередництвом арабської інтелектуальної культури) відносно творчості та спадщини Арістотеля.
Тут необхідно відзначити, що «арістотелівської ренесансу» на християнському
Заході передував «арістотелівські ренесанс» на мусульманському Сході, представлений в першу чергу іменами двох видатних середньовічних арабських мислителів - Абу-Алі аль-Хусейна ібн-Абдаллаха Ібн-Сіни (лат.Avicenna, Авіценна) (980 -1037 рр.). І Абу-ль-Валіда Мухамеда ібн-Ахмеда Ібн-Рушда (лат.Averroes, Аверроес) (1126-1198 рр..), І одного єврейського -Моше бен Маймон (лат.Maimonides, Маймонід) (1135 - 1204 рр..). Араби знайомилися з творами Арістотеля за стародавніми сирійським перекладання оригінального тексту на грецькій мові, так само і перші переклади праць Аристотеля по метафізиці і «природної філософії» на латинську мову здійснювалися не з грецької, а з арабської, або, за посередництвом арабського, з староєврейського і кастільського (виняток становлять в XII ст. Яків Венеціанський і Генріх Арістіпп (пом. 1162), які перекладали безпосередньо з давньогрецької). Найбільший центр з перекладу класичних авторів (а також середньовічних арабських) в середині XII - початку XIII ст. розташовувався в Толедо. Інший перекладацький центр знаходився в Неаполі та в Палермо (Сицилія) при дворі імператора Фрідріха II Гогенштауфен.
Проблеми, що зумовлюють занепад схоластики
Основною проблемою схоластики була принципова неможливість органічно поєднати праці античних філософів з християнським віровченням. Надмірне шанування авторитетів неминуче приводило до ситуації, коли філософська наука замикалась у собі, не відповідаючи вимогам часу і відстаючи від змін суспільної ментальності.
Іншим протиріччям було неспівпадіння між античним поглядом на мистецтво як наслідування і копіювання природи і середньовічним поглядом на творчість взагалі як на співучасть у акті божественного Творіння.
Але найбільше значення має те, що положення віри з часом все більше конфліктуватимуть не тільки з формально-логічними висновками філософії, але і з даними практичної науки. Це остаточно загострить конфлікт віри і розуму у схоластиці: гармонійне примирення між ними з того часу неможливе, а виходом буде тільки чітке розмежування сфер діяльності науки і релігії.
