Перші філософські школи і течії виникли у найдавніших регіонах людської цивілізації на початку VІ ст.. до н.е. в Стародавній Індії,
Стародавньому Китаї та Греції. Передумови виникнення філософії були такі: 1. стрибок у розвитку виробничих сил переходу від бронзи до заліза; 2. поява товарно-грошових відносин; 3. виникнення держави; 4. зростання опозиції традиційній релігії, критика нормативно-моральних; 5. розвиток науки, нагромадження емпіричного матеріалу.
Виникнення філософії відноситься до тієї епохи всесвітньої історії, коли на зміну первісно-общинного ладу прийшов більш розвинений - рабовласницький. У цю епоху в стародавніх Індії та Китаї, в Греції і Римі та інших регіонах почали з'являтися перші філософські вчення. Цьому сприяло насамперед накопичення зачатків наукових знань, зміни в суспільному виробництві (розвиток землеробства, ремесла, торгівлі), пов'язані з цим зміни в соціально-економічних відносинах, в способі життя людей (поява класів; перших держав). Рабовласницький лад сприяв розвитку культури, що в свою чергу дало поштовх розвитку філософії.
Філософія як система поглядів на світ вперше з'явилася в Стародавніх Індії та Китаї в кінці II на початку І тисячоліть до н. е. Специфіка розвитку суспільних відносин цих держав спричинила формування своєрідних рис філософії Індії та Китаю.
Зокрема, кастовий устрій в Індії та чиновницько-бюрократична система в Китаї зумовили збереження і подальше поширення традиційних релігійно-міфологічних уявлень у формуванні та розвитку перших філософських течій.
Це згодом проявилося в тому, що у світогляді східних країн набула переваги релігійно-етична проблематика над науково-теоретичною.
Своєрідність філософії Стародавніх Індії та Китаю проявляється також у специфічному розумінні картини світу. Природа тлумачиться в основному не як предмет теоретичного дослідження, а як об'єкт релігійно-морального аналізу. Вчення про світ розгортається як варіація і продовження етичного вчення про людину. Філософи відшукують в бутті не природні причинно-наслідкові зв'язки, а всесвітній моральний світопорядок (типу індійської карми), який визначає життєвий шлях та долю людини.
Вже в народній творчості прадавніх епох, в міфологічних оповідях про богів і героїв, поряд з релігійно-містичними уявленнями про надприродні божественних істот, виникали зародки натуралістичного, природного розуміння оточуючих людини явищ світу. Так, у міфах стародавніх єгиптян говориться, що все відбулося з вод океану і що повітря перебуває у всіх речах. Один з найдавніших пам'ятників індійській міфології "Рігведа", - поряд з міфами про девах (богів первісної релігії), містить уявлення про природний характер походження речей. Подібні зачатки натуралістичного підходу до природних явищ надалі стали ідейним джерелом найдавніших філософських вчень. Передові мислителі Стародавнього Єгипту, Вавилону, Індії, Китаю, Греції та Риму та інших країн стародавнього світу протиставили міфологічним поглядам, що панували в стародавні часи, матеріалістичне розуміння природних явищ. Вони розглядали світ таким, яким він є, яким він представлявся нашому безпосередньому погляду, без привнесення в нього упереджених ідей.
