Світогляд — постійний супутник людської життєдіяльності на будь-якому етапі історії суспільства. Найбільш вивченими історичними формами його є міф та релігія.
Особливістю міфу є обов’язковість сюжету про походження предметів: описати, пояснити зовнішній світ – значить розповісти про його походження і тим самим задовольнитися. Майже повсюдно універсальне уявлення про світ люди втілили у образ “світового дерева”.
Цей образ зафіксовано у текстах різного жанру, у образотворчому мистецтві (живопис, орнамент, вишивка), у архітектурі. По вертикалі дерево символізує три основні космічні зони: небесне царство, наземне і підземне; у часовому відношенні три частини дерева можуть символізувати минуле, сучасне й майбутнє; у поелементному відношенні – вогонь, вода, земля. До кожної частини дерева можна було віднести і окремі класи істот (тварин): до верхньої належали птахи, до середньої – копитні, до нижньої – змії, миші, жаби, риби. У схемі світового дерева горизонтальні вісі могли відповідати чотирьом сторонам світу, порам року, частинам доби, елементам світу, людським діям. Від самого початку міфи були поліфункціональними, мали вони й сакральний характер, тобто були поєднані з релігійними віруваннями.
Релігія є більш пізньою та зрілою формою світогляду людства, а тому і більш дослідженою. В релігійній свідомості вже чітко розділяються суб'єкт і об'єкт, а отже, долається характерна для міфу неподільність людини й природи і закладються основи проблематики, яка стане специфічною для філософії. В релігії ідея відділяється від матерії і навіть протиставляється їй. Особливістю релігійного світогляду є його практичність, оскільки віра без справ мертва. Релігію творить народ, він є і суб'єктом і об'єктом релігійної творчості, яка в історії виступала джерелом потужних зрушень у суспільстві.
Міфологічній формі світогляду притаманні антропоморфізм, тобто ототожнення природних сил з людськими, одухотворення їх. Тому усвідомлення факту поділу світу на світ речей та світ антропоморф¬них істот означало початок розпаду міфу. Уособлення ж сил природи (символізм) також є пізньою стадією міфу, що особливо характерно для античної міфології. Міф є історично першою формою самосвідо¬мості, котра відокремилася від практики. Тут криються витоки його антропоморфізму. Для міфологічного світогляду характерним є, по-перше, усвідомлення роду як колективної особи, переконаної у наяв¬ності спільного предка – тотема. За умов тогочасного суспільства тотемні вірування виявились надзвичайно практичними, через те, що цементували індивідів у родову цілісність, а отже, були життєвою силою. Власне в цьому і полягає головне призначення світогляду вза¬галі. По-друге, міфологічний світогляд значною мірою обернений у минуле, адже тотемний предок був, до того ж був як ідеал діяльності. У цьому секрет міфологічного розуміння історичного часу. Формаль¬но майбутнє начебто обернене у минуле, але насправді ретроспектив¬ний ідеал є те належне та жадане, до чого прагне родова община. По-третє, оскільки міфологічний світогляд антропоморфний, то неминуче формування анімістичної картини буття, тобто одухотво¬рення усього сущого. Це олюднення природи є наслідком нерозчле¬нованості буття на суб'єкт та об'єкт, а нероздільність людини і кос¬мосу, людини і природи означає, що у світогляді домінує світовідчут¬тя. Релігія є більш пізньою та зрілою формою світогляду людства, а тому і більш дослідженою. В ній буття осягається іншими, ніж у міфі засобами.
