Велику цінність являють собою римські державні акти II-I ст. до н. е. Від 187 р. до н.е. дійшла постанову сенату про заборону Вакханалій, від 45 р. до н. е .. - так звана Гераклейская таблиця з законом Юлія Цезаря, що регулює пристрій міст, що отримали статут самоврядних муниципиев. Ряд написів характеризує стан аграрних відносин. Це 1) судове рішення арбітрів Міну-циев в суперечці про землю; 2) закон 111 р. до н. е,, відміняв невідчужуваність земель, отриманих з реформ Гракхів. Від I ст. до н. е. дійшли численні присвячувальні написи богам від імені торгозых і ремісничих колегій, в числі яких були плебеї, вільновідпущеники та раби. Ці написи висвітлюють економіку та соціальну структуру римської Італії. Значення епіграфічних джерел визначається їх документальним характером.
Мова і писемність також є історичними джерелами, що дозволяють датувати тексти і встановлювати по появі грецьких, іллірійських, етруських слів та імен культурні впливи на Рим.
Однак особливе значення мають письмові джерела. Перш все це твори античних письменників різних жанрів. В сукупності вони складають античну традицію. До наших днів збереглися порівняно пізні тексти, не раніше KI ст. до н. е. Але в розповідях про найдавнішому періоді їх автори ґрунтуються на втрачених для нас, але містили важливі відомості матеріалах. Що ж являє собою ця частина історичної традиції? В основі її лежать: 1) офіційні записи, що стосуються життя всієї римської громади, 2) усну народну творчість, родові і сімейні перекази, які передавалися з покоління в покоління, 3) відгуки греків на події в далекій Гесперии (Вечірньої, Західній країні), як вони називали Італію.
До офіційних актів належать царські, більша частина яких визнається сучасною наукою достовірними, перші договори з Риму іншими громадами та державами - з латинськими містами і Карфагеном, історичність яких також не оспорюється, і записи, які велиися жрецькими колегіями.
