Для елліністичної епохи характерне підвищення ролі релігії в усьому громадському і культурному життєвому устрої в порівнянні з V—ІV ст. до н. е. Греки, які розселилися на усьому Близькому Сходу, і македонянці принесли на нову батьківщину свої одвічні культи олімпійських божеств, яким вони поклонялися. Проте на нових місцях традиційні грецькі боги піддалися серйозній трансформації як під впливом нових умов життя серед корінного східного населення, так і під впливом більш розроблених і древніх східних релігійних систем. Культи грецьких богів Зевса, Аполлона, Гермеса, Афродіти, Артеміди і інших набувають нові риси, запозичені у одвічних давньосхідних божеств Ормузда, Митри, Аттіса, Кібели, Ісіди та ін. Серед грецького населення отримують визнання східні культи Великої Матері Богів, але особливу популярність отримала єгипетська богиня Ісіда. Їй властиві багато рис грецьких богинь — Гери, Афродіти, Деметри, Селени, вона стає свого роду універсальним культом єдиного жіночого божества. Характерним для релігійного синкретизму є не лише поєднання функцій грецьких і східних ознак в системі традиційних грецьких або давньосхідних богів, але і поява синкретичних нових божеств.
Найбільш яскравим прикладом є культ Сарапіса в Єгипті, розроблений як грецькими, так і єгипетськими жерцями за вказівкою царюючого правителя. Птолемей Лаг, бажаючи створити новий культ, який би задовольняв релігійній потребі як еллінів, так і місцевого населення, доручив його розробку геліопольскому жерцю Манефону і елевсинському жерцеві Тимофію. Новий культ греко-египетського божества створювався на основі культу Осіріса-Апіса шанованого при храмі Мемфіса, з елементами олімпійських богів Плутона, Зевса і Діоніса. Під ім’ям Осорапіса, яке трансформувалося в Сарапіса, нове божество було оголошене верховним богом еллінів і єгиптян, широко поширювалося в усіх позаєгипетських володіннях Птолемеїв, а потім проникло на територію Малої Азії і Балканської Греції. В образі Сарапіса стали шанувати єдине верховне божество, тим самим задовольнялася потреба у вірі в єдиного бога, тяга до монотеїзму, яка була особливо велика у ряді східних країн.
Загалом елліністичний період характеризується активними пошуками нових релігійних форм і ідей, тягою до монотеїзму і етичних сторін релігійних навчань. У релігійних пошуках народжувалися ідеї, які згодом увійдуть складовою частиною в християнство
