Новий етап у розвитку рукописної книги пов'язаний з поширенням у XV ст. нового матеріалу письма — паперу, який був набагато дешевшим, що сприяло значній демократизації і поширенню книжно-рукописного мистецтва в Україні. Рукописних пам'яток цього часу збереглось удвічі більше, ніж з попередніх чотирьох століть. У цей час активізувалися старі осередки книгописання і виникли нові. Зокрема, в XV ст. набула розвитку книжкова справа у Закарпатті (Королівське Євангеліє, 1401) в с. Королеве, Мукачівський Псалтир (поч. XV ст.). Нового розвитку набувала рукописна справа у Галичині. Книги почали переписуватись не лише у великих містах (Львів, Стрий, Галич), а й у містечках і навіть селах. Тривалий час папір привозили із Заходу, переважно з Німеччини. У першій половині XVI ст. виробництво паперу почалось в Україні. Зокрема, один із перших паперових млинів (папірня) з'явився у Буську в 1539–1541. Рукописні книги з другої половини XIV ст. переписувалися півуставом, букви якого втратили квадратні пропорції, витягнулися, з'явився нахил, збільшилася кількість виносних літер і скорочених слів. Бурхливий розвиток рукописного мистецтва не знижував художньої вартості книг. Навпаки, у найкращих своїх зразках (Пересопницьке Євангеліє, 1556–1561; Загорівський Апостол, 1554) залишилися такими ж довершеними з естетичного погляду, як і в попередні століття. У художньому оформленні книг цього часу переважала плетінчаста орнаментика, з другої половини XVI ст. особливого розвитку набув рослинний орнамент, що переріс з кострубатих гілок у розкішні ренесансні й барокові композиції. Ці напрями в оформленні української рукописної книги згодом набули широкого розвитку, збагатились елементами народного вжиткового мистецтва і народного малювання. До пам’яток XIV-XV ст. належать: українські грамоти, українсько-молдавські грамоти, апостол XV ст., Камянець-Струмилівське євангеліє, Іпатіївський список літопису (1425 р.).Серед пам’яток XVI ст. найвизначнішою пам’яткою є Пересопницьке євангеліє. Як пам’ятка української культури ця книга цінна у кількох аспектах, основний з них – мовний. Переклад із церковнослов’янської мови на просту українську мову засвідчив утвердження живої української мови. Євангеліє з’явилося тоді, коли католицизм, що послуговувався латиною, підтримував колонізацію польського панства і короля, а православ’я з церковнослов’янською мовою, доповнене українськими народними елементами, стало релігією пригноблених верств українського народу. Представники українського суспільства відчували потребу утверджувати живу українську мову в релігійних текстах. У той час здійснено чимало таких перекладів: Четія(1489 р.), Волинське євангеліє(1581 р.), Крехівський апостол(XVI ст.). Переклад канонічного Пересопницького євангелія є найвизначнішою пам’яткою розвитку української мови цього періоду.
