Поштовхом до полеміки стала книга польського пропагандиста католицизму, противника православ'я Петра Скарги "Про єдність церкви Божої" (1577), яка по суті була ідеологічною основою Брестської унії (1596). Ціла низка творів, наприклад полемічне "Посланіє до латин из их же кніг", з'явилося як відповідь на цю книгу П. Скарги. На захист православної віри піднялися православні священики, просвітителі XVI-XVII століть, перед якими стояло завдання - у словесному поєдинку викрити й засудити церковну унію, висміяти зрадників-уніатів.Церковно-релігійна боротьба довкола Берестейської церковної унії, яку повели православна шляхта, братства на терені політичному в сеймі, сеймиках, а також протестами і позовами в судах, поведена була також і на літературному полі, в творах полемічних.. Полеміку в унійній акції розпочав єзуїт Петро Скарга в р. 1577. Досвідчені в полемиці з протестантами, оо. єзуїти, з проголошенням Берестейської унії, унійну й католицьку пропаганду широко ведуть друкованим словом, у формі проповідей, публікацій, брошур, послань, цілих науково-богословських творів. Писали в цьому часі Петро Скарга (особливо в обороні Берестейського унійного собору), Іпатій Потій (найбільш плодовитий автор в цьому часі з боку уніятів), Йосафат Кунцевич, Лев Кревза і інш. Цієї літератури, писаної й ширеної освіченим (між інш., Іпатій Потій вчився в кальвінській школі кн. Радивила, потім в Краківській академії, до 33 року життя був протестантом), випробованим в дискусіях супротивником, не можна було замовчати, бо ж вона, за словами сучасників, „сіяла развращеніе", не протиставши якому, ,,ми, православні, в кінець розійдемося, у відступстві римського послушанія"... Так повстає православна полеміка з латино-уні-ятами, яка з кінця XVI в. тягнеться (з незначними перервами) до початку XVIII віку.. Іван Вишенський – один з найвідоміших і найвидатніших українських полемістів кінця ХVІ – початку ХVІІ ст. Його молоді роки минули на Волині, і він був тісно пов'язаний з волинськими культурними осередками, насамперед Острогом До нашого часу дійшли шість списків творів Івана Вишенського, з яких три містять українську редакцію, три — старообрядницьку інтерпретацію.
