Є припущення, що вже Гедимін дбав про заснування Литовської митрополії, незалежної від Київського митрополита, що у той час перебував у Москві. Згідно списків у Патріаршому соборі, що відбувався у Царгороді у 1329 року брав участь митрополит Литовський Феофіл.
І Гедимін і Ольгерд (у хрещенні Олександр) у питаннях віри дотримувалися поміркованих позицій. Вони розуміли, що єдність такого справді великого за територією і різноманітного за етнічним складом князівства, як Литовське, можна було досягти лише врівноваженою позицію правителів. Поступово литовські князі, усвідомлюючи досконалість православної української культури, не лише приймають хрещення, а й переймають традиції української культури і все діловодство ведуть українською мовою. Їхню діяльність щодо оборони православної віри, правових і культурних звичаїв Русі-України Михайло Грушевський вважав продовженням традицій Київської Русі більшою мірою, аніж це відбувалося у Московії. у 1355 було офіційно проголошену Царгородом Литовську Митрополію і митрополит Роман почав боротися за поширення свого впливу на всю територію України, Білорусі та Литви. була укладена Кревська унія: Польське королівство і Велике князівство Литовське об’єдналися в одну державу через шлюб великого князя Ягайла з польською королевою Ядвигою. Ягайло прийняв католицизм. І був коронований на короля об'єднаної держави, зобов’язуючись розповсюджувати в ній католицьку віру. І вже на початку 1387 року Ягайло видає у Вільні дві грамоти. У Городельському привілеї Ягайла й його наступника князя Вітовта 1413 року взагалі забороняється православній шляхті брати участь у княжих радах і урядах. Однак цей привілей, наданий католикам, практично не виконувався. Та й сам князь Вітовт, який спершу був православним, потім у 1386 році перейшов на католицтво, пізніше знову повернувся до православ’я, і врешті таки помер католиком, був релігійно індиферентним.
