Якісні зміни у розвитку державних судів Великого Князівства Литовського відбулися внаслідок проведення судової реформи 1564-1566 р.р., тому є доцільним розглянути державні суди в ХІV - першій пол. ХVІ ст. (дореформенний період) і 2-ій половині 60-х р.р. ХVІ ст. (від судової реформи до Люблінської унії).
Однією з ознак ранньофеодальної монархії є невідділеність суду від адміністрації. Право верховного суду в державі знаходиться в руках монарха, на місцях відправляють суд призначені ним намісники-управителі окремих регіонів. Оскільки за феодальної доби приватне право домінує над публічним, то основною метою правосуддя є відшкодування збитків потерпілій стороні та поповнення державної скарбниці.
Великокнязівський суд і суд воєвод та старост знаходився в руках державної адміністрації (центральної і місцевої, або регіональної), ми назвемо його державним судом, який складається із двох щаблів – центрального і місцевих (регіональних) судів.
Відбулося звуження обсягу підсудності державній юрисдикції. У Київській Русі державному присуду підлягало все населення держави за винятком деякої кількості «церковних людей» і холопів, яких мав судити їхній хазяїн. З-під присуду державних судів Великого Князівства Литовського протягом кінця ХІV - перш пол. ХV ст. було вилучено приватновласницьких і монастирських селян та міщан магдебургій. Вказані верстви населення підпадали присуду недержавних станових установ. Панівні верстви (магнати і шляхта) також отримали право за власним бажанням створювати приватні суди (третейські або полюбовні) для розгляду своїх справ. Право створювати свої суди отримали також національні меншини.
Державні суди базувалися на територіальних засадах: їх розподіл співпадав з територіальним поділом держави; державні суди судили всіх мешканців даної території, крім вищевказаних категорій населення; існували досить помітні відмінності в праві окремих земель, отже, державні суди мали враховувати ці регіональні особливості права.
2.1. Центральний суд
Суд у Великому Князівстві Литовському не був відділений від адміністрації, головною фігурою державного суду традиційно вважався великий князь. Великий князь виступав як суд І інст для певного кола осіб і з певного кола справ, і як вища апеляційна інстанція для регіональних судів, а також для судів полюбовних, третейських і судів магдебургій.
З волі великого князя відбувалось надання певним верствам і особам права виключної підсудності центральному суду, що було значною пільгою, оскільки великокнязівське правосуддя було відносно швидким, недорогим і неупередженим. При відправленні правосуддя великий князь мав дотримуватися правових звичаїв, а після впровадження писаного права – норм Статутів. У Великому Князівстві Литовському панував принцип зверхності закону, традиції над державною владою.
2.2. Регіональні суди
Другою ланкою державного суду були регіональні суди. З часів Київської Русі вони проіснували до судової реформи 60-х рр. ХVІ ст.
У Київській Русі органами місцевого загального управління були призначені Київським князем намісники і тівуни, яким і належала судова влада. Суд у Великому Князівстві Литовському залишається залежним від адміністрації, а судова влада не відокремлюється від адміністративної.
2.3. Доменіальні суди
Суди панів над підлеглими селянами слід вважати державними судами.
