Свидригайло-Болеслав Ольгердович був наймолодшим сином великого князя литовського Ольгерда . Одна з найбентежніших особистостей в історії України-Русі XV ст., Свидригайло, незважаючи на запальну не прогнозованість учинків і тяжку вдачу, був наділений здатністю гуртувати довкола себе прибічників. Політичні обставини склалися так, що саме цій людині судилося стати одним із найпомітніших лідерів в одному з найпомітніших спалахів боротьби руської знаті за свої права у 30-40х роках XV ст.
Уперше ім'я Свидригайла згадується в тогочасних джерелах під 1382 p., коли юний княжич разом зі своїм старшим братом, тоді ще великим князем литовським Ягайлом, підписав перемир'я з Орденом. 1386-го чи 1387 p., після укладення Кревської династичної унії між Великим князівством Литовським і Польщею, Свидригайло за розпорядженням брата полишив православ'я, в якому був охрещений матір'ю, і прийняв католицьке віросповідання під іменем Болеслава.
З 1440 p. аж до смерті, зламаний літами, поразками й невдачами, Свидригайло жив безвиїзно у Луцьку, оточений давніми слугами-русинами. Розмірковуючи над феноменом їхньої відданості, через яку останні, висловлюючись словами М. Грушевського, «несли за нього голову під ворожий меч і катівську сокиру», можна дійти висновку, що бунтівливий литвин примхою долі став символом опору Русі, її реакції на централізаторську політику Вітовта.
Політична карєра Свидригайла була досить насиченою та цікавою. У ній він орієнтувався в першу чергу саме на православну руську шляхту. Активно протистояв Полякам та литовським феодалам .На завершення варто додати, що період 14-літнього княжіння Свидригайла у Луцьку позначений виразними рисами автономізму і саме тоді на Волині усталюються ті традиції й звичаї суспільного побуту, які стали підставою для політичного регіоналізму місцевої шляхти протягом наступних поколінь.
Помер Свидригайло 10 лютого 1452 р. у Луцькому замку, не залишивши по собі потомства (його єдиний син, народжений у неволі княгинею Анною Тверською, помер малолітнім). Тіло старого князя перевезли до Вільна й поховали в усипальниці великих князів литовських у крипті Віденського кафедрального собору поруч з тілами ненависних суперників
